ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Обрученная во сне

очень нудно >>>>>

Королевство грез

Очень скучно >>>>>

Влюбленная вдова

Где-то на 15 странице поняла, что это полная хрень, но, с упорством мазохостки продолжала читать "это" аж до 94... >>>>>

Любовная терапия

Не дочитала.... все ждала когда что то начнётся... не понравилось >>>>>

Раз и навсегда

Не понравился. Банально, предсказуемо, просто неинтересно читать - нет изюминки. Не понимаю восторженных отзывов... >>>>>




  58  

— Тут усе таке древнє, — зажурено зітхнув Джейк, коли вони спинилися на привал. — Невже в цьому світі нема нічого молодого?

Стрілець посміхнувся і жартома підштовхнув хлопчину ліктем.

— Ти є, — сказав він.

На це Джейк відповів тільки ледь помітною посмішкою.

— Цікаво, вилазити на гору буде важко?

Стрілець глянув на нього з цікавістю.

— Гори високі. Гадаєш, сходження буде важким?

Джейк теж подивився на нього. Очі хлопчика були затуманені — питання спантеличувало.

— Ні.

І вони рушили далі.

VIII

Сонце підібралося до зеніту, трохи постояло у ньому (коли вони перетинали пустелю, полуденний апогей тривав значно довше), а потім покотилося далі, повернувши їм їхні тіні. Скелясті виступи стирчали з землі, нагадуючи бильця закопаних крісел. Куца трава стала в'ялою і пожовтіла. Коли врешті-решт на їхньому шляху постала глибока ущелина, схожа на димохід, їм довелося видряпуватися на короткий облізлий виступ скелі, щоби перейти розколину вгорі. У прадавньому граніті траплялися розломи, подібні до сходинок, тож, як вони обидва й передбачали, сходження — принаймні на початку — було легким. На верхівці крутого укосу завширшки чотири фути вони зупинилися й оглянулися на землю. Довкола нагір'їв обвивалася велетенська жовта лапа пустелі. Трохи далі, відступаючи тьмяними хвилями спекотного повітря, вона здавалася білим сліпучим щитом. Від думки, що ця пустеля мало не вбила його, стрілець відчув легке здивування. З того місця, де вони стояли, свіжого й прохолодного, пустеля виглядала справді вражаюче, але зовсім не смертоносно.

Вони знову заходилися підніматися, видираючись на кам'яні насипи і проповзаючи під похиленими камінними плитами, тут і там поцяткованими блискучими плямками кварцу і слюди. Скеля була приємно теплою на дотик, але повітря тут уже стало помітно холоднішим. Коли день хилився до вечора, стрілець почув тихий гуркіт грому. Проте дощу видно не було, бо його заступало пасмо гір.

Коли присмеркові тіні вже почали набрякати багрянцем, стрілець із Джейком розбили табір на виступі скелі. Стрілець закріпив попону вгорі й унизу на кшталт намету, і вони сіли біля входу, спостерігаючи, як небо потроху, натягає на землю ковпак. Джейк бовтав ногами над урвищем. Стрілець скрутив вечірню цигарку і, комічно мружачись, дивився на малого.

— Гляди не крутися уві сні, а то раптом прокинешся у пеклі, — сказав він.

— Не буду, — серйозно відповів Джейк. — Мама каже… — і замовк.

— Що вона каже?

— Що я сплю мов убитий, — закінчив хлопчик. Він поглянув на стрільця, і той побачив, що губи малого тремтять, бо він силкується втримати сльози. «Він лише маленький хлопчик, — подумав стрілець, і його пронизав біль — у голову наче встромили ніж, яким колють лід. Так буває, коли вип'єш забагато холодної води. — Лише хлопчик. Чому?» Дурне питання. Коли малий Роланд, уражений тілом чи душею, звертався з цим питанням до Корта, тієї вкритої шрамами бойової машини, чиїм завданням було навчити стрілецьких синів початків стрілецької грамоти, Корт тільки й відповідав: «Чому — покручене слово, його не випрямиш… Не раджу думати про чому, просто вставай, ти, фурункуле! Вставай! День ще тільки почався!»

— Чому я тут опинився? — спитав Джейк. — Чому забув усе, що було зі мною раніше?

— Бо чоловік у чорному видобув тебе сюди, — відказав стрілець. — А ще через Вежу. Тому що Вежа стоїть на чомусь на кшталт вузла енергії. У часі.

— Не розумію!

— Та я й сам не розумію, — зізнався стрілець. — Але щось відбувалося і відбувається досі. У моєму власному часі. «Світ зрушив з місця» — так ми завжди казали. Та тепер він рухається ще швидше. Щось сталося з часом. Він втрачає непорушність.

Деякий час обоє мовчали. Слабкий, проте гострий вітерець обдував їм ноги й глухо завивав, гуляючи в ущелинах.

— Звідки ти родом? — спитав Джейк.

— З місця, якого вже нема. Знаєш, що таке Біблія?

— Аякже. Ісус і Мойсей.

Стрілець посміхнувся.

— Правильно. Мій край носив біблійну назву. Новий Ханаан — так він називався. Край молока й меду. У біблійному Ханаані ріс такий великий виноград, що чоловікам доводилося перевозити його на тачках. Ми аж такий великий не вирощували, але край був справді чудовий.

— Я ще про Одісея знаю, — непевно мовив хлопчик. — Він теж із Біблії?

— Можливо, — відповів стрілець. — Хоча я ніколи її не вивчав, тож сказати напевно не можу.

  58