Последние отзывы

  29  

— Він може вийти з коми через дві доби. Або через тиждень. Через місяць. А може й ніколи не вийти. І… зовсім не виключена можливість, що він умре. Мушу сказати вам відверто, що це найімовірніше. Його травми… надто тяжкі.

— Господь бог не дасть йому померти, — заявила Віра. — Я знаю.

Герб обхопив обличчя руками і повільно бгав його. Доктор Строунс ніяково поглянув на Віру.

— Я хочу тільки, щоб ви були готові до… до всього.

— А чи не могли б ви сказати, скільки шансів на те, що він виживе? — спитав Герб.

Доктор Строунс повагався, нервово затягся сигаретою,

— Ні, цього я не знаю, — відповів він зрештою.

5

Вони втрьох почекали ще з годину, а тоді вийшли з лікарні. Надворі було вже темно. На великій автостоянці свистів холодний поривчастий вітер. Довге волосся Сейри маяло позад неї. Згодом, повернувшись додому, вона вичеше з нього жовтий дубовий листочок. По небу, мов самотній нічний вітрильник, плив холодний місяць.

Сейра вклала Гербові в руку папірець, на якому записала свою адресу й номер телефону.

— Подзвоните мені, коли про щось дізнаєтесь? Хоч би про що.

— Ну звісно.

Герб зненацька нахилився й поцілував її в щоку, і Сейра на мить стиснула в темряві його плече.

— Ви пробачте мені, люба, що я так непривітно з вами повелася, — промовила Віра навдивовижу лагідним голосом. — Я була прибита горем.

— Авжеж, я розумію, — сказала Сейра.

— Я думала, мій син помре. Але я молилася, я благала за нього Господа бога. Як ото співається: «Коли нести вам несила свій тягар земних турбот, не стогніть, моліться ревно, і поможе вам Господь»…

— Віро, їдьмо вже, — сказав Герб. — Нам треба поспати, а вранці побачимо, як…

— І тепер я почула голос божий, — провадила Віра, мрійливо звівши очі на місяць. — Джонні не помре. Господь бог не хоче, щоб він помер. Я прислухалась і почула той тихий голос, що озвався в моєму серці, і я втішилася.

Герб відчинив дверці машини.

— Сідай, Віро.

Вона знов подивилася на Сейру і всміхнулась. І Сейра раптом побачила відсвіт знайомого безтурботного усміху Джонні, та водночас подумала, що такої моторошної усмішки, як оця Вірина, ще ніколи в житті не бачила.

— Господь бог наклав свій знак на мого Джонні, — сказала Віра, — і це сповнює мене радістю.

— На добраніч, місіс Сміт, — промовила Сейра, ледь ворушачи занімілими губами.

— На добраніч, Сейро, — мовив Герб.

Він сів у машину і ввімкнув мотор. Фургончик рвонувся з місця й помчав через стоянку до Стейт-стріт, і Сейра похопилася, що забула спитати, де вони спинились. А тоді подумала, що, мабуть, вони й самі ще не знають.

Вона рушила була до своєї машини, але нараз стала й вражено задивилася на річку Пенобскот, що протікала за лікарнею. Вода скидалася на темний шовк, а посередині яскріло відображення місяця. Стоячи сама-одна на просторому майданчику, Сейра звела очі до неба й подивилася на справжній місяць.

Господь бог наклав знак на мого Джонні, і це сповнює мене радістю.

Місяць висів над головою, мов лискуча карнавальна | прикраса, мов небесне Колесо Фортуни, на якому всі і комбінації — на користь закладу, не кажучи вже про «свої» номери — нуль і два нулі. Свої номерочки, свої номерочки, всі грошики сюди, гей-гей, налітай!

Навколо її ніг шаруділо гнане вітром опале листя. Сейра підійшла до своєї машини й сіла за кермо. Її раптом охопило цілком певне передчуття, що вона втратить Джонні. Їй стало страшно й самотньо на душі, і вона аж затремтіла. Та врешті ввімкнула мотор і поїхала додому.

6

Весь наступний тиждень безперервним потоком надходили листівки із співчуттям та добрими побажаннями від учнів Клівз-Мілзької школи — згодом Герб Сміт сказав Сейрі, що на ім’я Джонні прислали більш як триста таких листівок. Майже в кожній з них була зроблена від руки обережна приписка: мовляв, сподіваємося, що Джонні скоро одужає. На всі ті послання відповідала Віра — кількома словами подяки та цитатою з Біблії.

Проблема дисципліни в Сейриних класах, що так її непокоїла, відпала сама собою. Оте колишнє відчуття, ніби колективний суд учнівської громадської думки незмінно ухвалює несприятливий для неї присуд, обернулося на цілком протилежне. Зрештою вона зрозуміла, що учні дивляться на неї як на героїню трагедії, на втрачену любов містера Сміта. Ця думка сяйнула в неї першої середи після катастрофи, в учительській, коли вона мала «вікно» між уроками, і Сейра раптом зайшлася істеричним сміхом, що змінився гіркими риданнями. Вона аж сама злякалася і насилу опанувала себе. Ночами вона погано спала: їй без кінця снився Джонні — Джонні в масці з обличчями Джекілд і Хайда; Джонні стоїть біля Колеса Фортуни, а якийсь наче загробний голос раз у раз проказує: «Це ж така втіха — бачити, як ви обдираєте цього типа!»; Джонні говорить десь за дверима: «Усе вже гаразд, Сейро, усе чудово», — тоді заходить до кімнати, а череп у нього знесений по самі брови…

  29