Лёгкий, ненавязчивый романчик 
154 
— Це з приводу мого спорядження? — спитав Портос.
— І так, і ні, — відповів слуга.
— Ти що, не можеш сказати?..
— Ходімте, пане, ходімте!
Портос попрощався з друзями й вийшов з Мушкетоном. За хвилину на порозі став Базен.
— Чого вам треба, мій друже? — спитав Араміс тим солодкавим голосом, яким він говорив щоразу, коли подумки вертався до церкви.
— На вас чекає незнайомець, — відповів Базен.
— Незнайомець? Який незнайомець?
— Якийсь жебрак.
— Подайте йому милостиню, Базене, і скажіть, щоб він помолився за бідолашного грішника.
— Він конче хоче вас бачити й запевняє, що ви будете раді з ним зустрітися.
— Чи не просив він що-небудь переказати особисто?
— Авжеж. «Коли пан Араміс не захоче побачитися зі мною, — сказав він, — перекажіть, що я прибув з Тура».
— З Тура? — вигукнув Араміс — Тисяча пробачень, панове, але цей незнайомець, безперечно, привіз мені новини, на які я чекав.
Зірвавшися з місця, він квапливо вийшов з кімнати. Атос і Д'Артаньян лишилися удвох.
— Мені здається, що ці хлопці владнали свої справи. Що ви думаєте з цього приводу, Д'Артаньяне? — спитав Атос.
— В Портоса, я знаю, все йде гаразд, — відповів Д'Артаньян. — Про Араміса я, правду кажучи, ніколи й не турбувався по-справжньому. А от ви, мій любий Атосе, ви, хто так щедро роздав пістолі англійця, які належали вам по праву, що ви збираєтесь робити?
— Я дуже задоволений з того, що вбив цього бевзя, любий Д'Артаньяне. Вбити англійця — свята справа; однак я ніколи не пробачив би собі, якби поклав до кишені його пістолі.
— Та годі вам, Атосе! У вас і справді якісь незбагненні звички.
— Годі — то й годі!.. До речі, пан де Тревіль, який виявив мені вчора честь своїм візитом, сказав, що ви часто навідуєте якихось підозрілих англійців, котрим протегує кардинал.
— Тобто я навідую одну англійку, ту саму, про яку я вже вам казав.
— Авжеж, ви казали про біляву жінку. Саме з цього приводу я дав вам кілька порад і, безперечно, даремно: вам і на думку не спало їх послухатись.
— Я навів вам свої докази.
— Так, так: здається, ви ще сказали, що це допоможе вам придбати спорядження.
— Та ні! Я дістав докази того, що ця жінка причетна до викрадення пані Бонасьє.
— Ясно! Щоб розшукати одну жінку, ви залицяєтесь до другої: цей шлях найдовший, але й найприємніший.
Д'Артаньян ледве стримався, щоб не розповісти Атосові про все; його зупинило одне міркування — Атос був украй делікатний в питаннях честі, а в тому маленькому плані, який замислив палкий юнак щодо міледі, були такі деталі, що їх, на глибоке переконання Д'Артаньяна, відразу б одхилив цей пуританин[179]. Ось чому Д'Артаньян вважав за краще промовчати. А що Атос ніколи ні про що не допитувався, то розмова на цьому й урвалася.
Отож, лишімо наших друзів, у яких вже нічого важливого не лишилося розповісти одне одному, й підемо за Арамісом.
Ми бачили, як поквапливо кинувся він наздоганяти, або, точніше, переганяти, Базена, почувши, що той, хто хоче з ним говорити, прибув з Тура. Одним духом він промчав із вулиці Феру до вулиці Вожирар.
Араміс увійшов до кімнати й побачив невеличкого на зріст чоловіка з розумними очима, вдягненого в лахміття.
— Це ви мене питали? — сказав мушкетер.
— Тобто я питав пана Араміса: це ваше ім'я?
— Моє; ви маєте щось мені переказати?
— Так, якщо ви покажете відому вам гаптовану хусточку.
— Ось вона, — мовив Араміс, дістаючи з внутрішньої кишені ключик і відмикаючи скриньку чорного дерева з перламутровою інкрустацією. — Ось вона, дивіться.
— Гаразд, — сказав жебрак. — Відішліть вашого слугу. Справді, Базен, якому дуже кортіло довідатись про діла, що їх жебрак мав до його пана, поспішив слідом за Арамісом і прибіг додому майже водночас із ним. Однак марно він поспішав: мушкетер жестом наказав йому вийти, і Базен мусив підкоритися.
Тільки-но він вийшов, жебрак кинув швидкий погляд навколо і, переконавшись, що його ніхто не побачить і не почує, розстебнув недбало підперезаний шкіряним поясом подертий камзол, підпоров комір і витяг листа.
Вгледівши печатку, Араміс, не в силі стримати радості, поцілував підпис і побожно розкрив записку, в якій повідомлялося:
«Друже, нам судилося ще якийсь час бути в розлуці.
Але прекрасна молодість не втрачена безповоротно. Виконуйте свій обов'язок у поході; я виконуватиму його в іншому місці. Прийміть же те, що вам передасть пред'явник цього листа; воюйте так, як личить благородному та хороброму дворянинові, й думайте про ту, хто ніжно цілує ваші чорні очі.
154 
