13 
«Я на вершині світу, ма», — подумав Едді. Він знову глянув у підняту морду ведмедя, і на мить усі думки з його голови вивітрилися — залишилося тільки просте здивування.
На ведмежій скроні щось росло, і на вигляд ця річ нагадала Едді маленьку антену радара.
Прилад обертався ривками, відбиваючи сонячні спалахи. Едді чув, як він тонко пищить. Свого часу Едді мав кілька автомобілів (того штибу, що стояли на стоянках для уживаних автомобілів з написом «СПЕЦІАЛЬНА ПРОПОЗИЦІЯ», зробленим милом на вітровому склі), і звуки того пристрою нагадали йому скрегіт підшипників, які невдовзі стануть, якщо їх не замінити.
Ведмідь протяжно й лунко загарчав. Жовтувата піна, густа від черви, загуслими краплями просочувалася йому крізь лапи. Якби він ніколи вжитті не бачив виразу повного й безповоротного божевілля (але він його бачив, бо не раз стикався ніс до носа з першокласним стервом на ймення Детта Волкер), то зараз була саме така нагода… але, на щастя, та скажена морда була не менш ніж на тридцять футів нижче, і вбивчі пазурі не могли дотягнутися до його ступнів, бо до них залишалося п'ятнадцять футів. А ще, на відміну від дерев, на яких ведмідь зривав свою злість, бредучи до галявини, ця сосна була живою.
— Мексиканська нічия, любчику, — видихнув Едді. Рукою, липкою від живиці, він стер з чола піт і струсив його в морду ведмедя–страхопуда.
Аж ось істота, яку Прадавній Народ називав Міром, обхопила дерево своїми велетенськими лапами й почала його трусити. Едді вчепився у стовбур і відчайдушно намагався втриматися. Очі заплющилися й перетворилися на дві вузенькі щілини, бо сосна почала розгойдуватися туди–сюди, наче маятник.
6
Роланд зупинився на краю галявини. Сюзанна, що сиділа в нього на плечах, втупилася у відкритий майданчик, не ймучи віри власним очам. Сорок п'ять хвилин тому вони пішли з галявини, залишивши Едді під деревом. Зараз там стояла істота. Крізь захисний екран гілля й темно–зеленої хвої було видно тільки частини її тіла. Біля ноги монстра лежала друга Роландова кобура. Сюзанна побачила, що вона порожня.
— Господи Боже, — пробурмотіла вона.
Ведмідь заверещав, наче божевільна жінка, й почав трусити дерево. Гілля захиталося, як у сильну бурю. Ковзнувши поглядом угору, Сюзанна побачила біля верхівки темні обриси. Едді ухопився за стовбур, а дерево ходило ходором. Її погляд вловив, що одна його рука зісковзнула й несамовито почала дряпатися, шукаючи порятунку вгорі.
— Що нам робити? — закричала Сюзанна до Роланда. — Він його скине! Що робити?
Роланд силкувався щось придумати, але до нього знову повернулося дивне відчуття — зараз воно ні на мить його не покидало, але в стані стресу тільки посилювалося. Відчуття, що у нього в голові співіснує двоє чоловіків. У кожного були свої спогади, й коли вони починали сперечатися проте, чиї спогади справжні, стрілець відчував, наче його розривають навпіл. Він відчайдушно намагався примирити ці дві половини, і йому це вдалося… принаймні зараз.
— Це один з Дванадцяти! — прокричав він у відповідь. — Один із Вартових! Напевно! Але я думав, що вони…
Ведмідь знову заревів на Едді й почав розлючено, наче осатанілий боксер, молотити по дереву. До лап йому безладно посипалися обламані гілки.
— Що? — закричала Сюзанна. — Що далі?
Роланд заплющив очі У нього в голові один голос закричав: «Хлопчика звали Джейк!» А інший у відповідь заволав: «Та НЕ БУЛО ніякого хлопчика! Хлопчика не було, і ти це знаєш!»
«Забирайтеся геть, обидва!» — загарчав він, а вголос гукнув: — Стріляй! Стріляй йому в дупу, Сюзанно! Він повернеться й нападе! Тоді пошукай у нього на голові одну штуку! Це…
Ведмідь знову пронизливо крикнув. Він передумав молотити по дереву і знову взявся його трусити. Горішня частина стовбура зловісно затріщала.
Коли звуки трохи стихли і голос можна було почути, Роланд закричав:
— Здається, це схоже на капелюх! Маленький сталевий капелюх! Стріляй у нього, Сюзанно! Тільки не схиб!
Зненацька її охопив жах — жах і ще одне почуття, якого вона ніколи не сподівалася: нищівна самотність.
— Ні! Я промажу! Давай ти, Роланде! — Вона почала намацувати його револьвер, щоб вийняти з кобури й передати йому.
— Не можу! — прокричав у відповідь Роланд. — Кут не той! Це мусиш зробити ти, Сюзанно! Це справжнє випробування, і буде краще, якщо ти його не завалиш!
— Роланде…
13 
