очень нудно 
170 
Роланд повернувся і пожбурив уламок. Приціл був точний, як і тоді, в Річковому Перехресті, коли він кинув камінцем у старезний дорожній сигнал. Снаряд влучив точно у центр одного з безбарвних спускових гачків, і іржавий дріт гучно луснув. Мармуровий фонтан перевернувся і опустився, бо інший дріт ще трохи втримав його від падіння (рівно стільки, скільки знадобилося б людині зі швидкою реакцією, щоб забратися з–під нього геть, зрозумів Роланд). Потім другий дріт теж не витримав, і фонтан рожевою кам'яною глибою повалився на землю.
Роланд ще встиг сховатися за купою іржавих сталевих балок, Юк прудко стрибнув йому на руки, і тут пролунав такий гуркіт, що від нього здригнулася земля. Навсібіч полетіли уламки рожевого мармуру, деякі завбільшки з ручні візки. Декілька шматочків потрапило Роландові в обличчя. У шкурці Юка теж застрягло чимало. Роланд струсив їх рукою і поглянув на новоутворену барикаду. Фонтан тріснув навпіл, наче величезна плита. «Назад ми вже так не повернемося», — подумав Роланд. Прохід, вузький від самого початку, тепер був повністю заблокований.
Стрілець на мить замислився, чи чув Джейк гуркіт від падіння фонтана, і якщо чув, то що подумав. Марнувати час, розмірковуючи, що подумав Ґешер, він не хотів. Ґешер неодмінно вирішить, що його стерло на порох, а саме цього Роланд і домагався. А чи Джейк теж так подумає? Навряд. Хлопчик був не настільки наївний, щоб повірити, буцімто стрільця можна вбити таким простацьким способом. Але якщо Ґешер його залякав, то Джейк міг втратити змогу чітко й логічно мислити. Втім, запізно було про це турбуватися. Якби Роланд знову постав перед вибором, обвалювати пастку чи ні, то зробив би точнісінько те саме, що й зараз. Навіть стоячи на порозі смерті, Ґешер продемонстрував відвагу й тваринну хитрість. І якщо цей фокус приспав його пильність, то він був того вартий.
Роланд звівся на ноги.
— Юк… знайди Джейка.
— Ейка! — Юк витягнув уперед свою довгу шию, обнюхав землю по півколу, знайшов Джейків запах і помчав уперед. Роланд побіг слідом. За десять хвилин шалапут зупинився біля каналізаційного люка, обнюхав його довкола і, дивлячись на Роланда, пронизливо гавкнув.
Стрілець опустився на коліно і роздивився плутані відбитки ніг та широкий слід на подряпаній бруківці. Схоже, цей люк часто відсували вбік. Коли погляд упав на кривавий згусток у щілині між двома каменями бруківки, Роланд звузив очі.
— Той вилупок весь час його б'є, — пробурмотів він собі під ніс.
Відсунувши люк, він подивився вниз, а потім розв'язав сиром'ятні шнурки, на які запиналася його сорочка. Підняв шалапута і запхав його за пазуху. Юк вишкірив зуби й випустив пазурі. На якусь мить Роланд відчув, як кігті тварини маленькими гострими ножами впинаються йому в груди й живіт. Але потім вони сховалися. Юк заспокоївся і тільки зорив з–за коміра Роландової сорочки своїми блискучими очима, дихаючи, як паровий двигун. Біля стрільцевого серця тріпотіло маленьке сердечко. Він затягнув шнурки сорочки в петлях і знайшов у кошелі іншу, довшу шкіряну мотузку.
— Я надіну тобі повідець. Мені й самому це не до вподоби, а тобі й поготів не сподобається. Але там унизу дуже темно.
Відмірявши дві довжини мотузки, він зв'язав їх і утворив на одному її юнці широку петлю, в яку просунув голову Юка. Роланд гадав, що Юк знову вишкіриться, навіть спробує вкусити, але, на диво, цього не сталося. Юк тільки подивився на стрільця своїми обведеними золотом очима і знову нетерпляче дзявкнув «Ейк!».
Роланд затис вільний кінець саморобного повідця у зубах і сів на край каналізаційного люка… якщо це був люк. Ногою пошукав верхній щабель драбини і знайшов. Спускався повільно й обережно, сильніше, ніж будь–коли, відчуваючи брак двох пальців. Сталеві щаблини були слизькі від мастила й чогось густішого, на дотик моху. Важкий і теплий Юк у пазусі дихав рівно та хрипко. Золоті кружальця в очах блищали в тьмяному світлі, наче два медальйони.
Нарешті стрілець ступив ногою у воду на дні люка. На мить підняв голову до кружальця білого світла, що мерехтіло вгорі. «Тут починається найважче», — подумав він. У тунелі було мокро, сиро й смерділо стародавнім склепом. Десь неподалік глухо й монотонно капотіла вода. На віддалі Роланд чув гуркіт машинерії. Він витяг вельми вдячного Юка з–за пазухи й поставив у мілку воду, що неспішно текла каналізаційним тунелем.
— Тепер усе залежить від тебе, — прошепотів стрілець на вухо пухнастикові. — До Джейка, Юк. До Джейка!
170 
