21 
Марла вже не забивала собі мізки думками про відео, для зйомок у якому вона, власне, і летіла на Україну. Кілька днів тому вона цілком спокійно погодилася зі зміною сценарію і своєї ролі. Тепер замість дівчинки-підлітка-кілера їй пропонувалося зіграти молоду-погану маму-кілера (вбивати, на щастя, не дітей треба було, а остогидлого чоловіка). Зрештою, винахідлива дитина круто повертала весь хід подій і змушувала своїх холодних і красивих (красивих і холодних?) батьків-кар'єристів (обоє кілери) розкаятися у їх байдужості одне до одного і перетворити їх сталево-кібернетичний стиль життя на інший, із запахом щойно спеченого пирога і щойно випраних (руками бажано) шкарпеток. Марлі все це видавалося доволі милим.
А домогосподарки всі то й узагалі зафанатіють… І дітлахи пропруться. І взагалі, хай буде мир.
Марла скінчила пакування (всі необхідні речі так і зостались розкиданими по кімнаті) і смачно гупнулась на ліжко.
Бєй пасуду, я плачу… Ги-ги… — пригадався їй підвальне-дворовий вираз підліткових часів, — ламати меблі суворо дозволяється, коли виїздиш із готелю.
Незабаром повернувся Х'ялмар і, повідносивши приготовані для від'їздів Марлиного в Україну і Х'ялмарового в Індію наплічники до офісу, вони розплатилися за проживання і нарешті завели свій мотоцикл.
— Ну, з Богом!
Марлин перший контакт із океаном якось не окреслився жодною магічністю чи потужністю сприйняття. Хіба що лиш потужністю розчарування: чорний пісок, купи сміття і натовпи індонезійців, що «купаються» (по коліна заходять у воду, не знімаючи джинсів і курток) всім скопом на одному квадратному кілометрі. і, ясна річ, ти на тому пляжі — особа номер один, кожен до тебе лементує «Гелло, містер!» (сакральна фраза) і з невсипущою цікавістю відслідковує кожен твій рух. Коли ж ти намагаєшся просунутись на якусь більш-менш інтимізовану ділянку, солідна частина осіб відщеплюється від головної юрби і тихцем, доволі присоромлено зиркаючи, суне за тобою. Потім один по одному до тебе підходять дітлахи, підлітки, юнаки і дорослі, щоби з тобою сфотографуватися. Страшенно радіють, якщо їх обіймаєш. і конкретно висаджуються, якщо кажеш ціну за свої позувальні послуги. Одне слово, крім попеченого від жадібності до сонця писка, несвіжої риби, свіжого кокоса і брудних ніг від пляжу Паранкрітіс Марла нічого не відловила. Хвилі були страшними й сильними, купатися було заборонено, про що сповіщав величезний щит, під рифами хижо чекала якась зловісна підводна течія, а Марла була «надто молода, аби померти». — Бо полізти в те страшидло самій рівноцінне суїциду… Тож вирішено було спробувати щастя на якомусь із далеких пляжів. Острів Ява був надто великим, щоби так просто на ньому поставити хрест. Принаймні Марлиних трьох маркерів на той хрест би не вистачило.
I don’t know my future
.Минуле інколи любить вриватися в теперішнє, щоби показати, «хто тут главний», і що не все так просто, як уже намалювалося. Минуле, як велетенський паршиво спакований наплічник, котрий якийсь ідіот ще й начепив на тебе так, що дзуськи знімеш без допомоги іншого. Той інший — твій друг Смерть. Деколи минуле скромно підводить її до тебе за руку і, постукавши тобі в лоба, як у двері, каже: «Гм-гм! Я перепрошую, звичайно, але вам капут. Приїхали ви, одним словом. Ви трошки невиліковно хворі. [ взагалі, якої сраки я тут на «ви» — я ТВОЄ минуле, і це твоя провина, що я таке хуйове в тебе. Додула, ти, кобилянська?! Не? Думала, втікла від мене? Ха-ха-ха!!!» (В минулого непочищені зуби і зіпсований шлунок. Під час розмови, а особливо сміху, з його писка безбожно тхне. Цей запах швидше за все викликає у вас огиду до самого себе і начисто блокує пам'ять на предмет пошуку теми в графі «Мої Стерпні вчинки»). Воно ще довго і цілком успішно переконує вас, що ваше «Нове життя» — це як казка про Попелюшку, в яку повірив зек-убивця. і справді, озираючись назад, точніше, заглядаючи під нігті свого минулого, ви крім бруду нічого не знаходите. Ну, кому тепер ставити питання штибу «На біса було з ним (із нею) спати?» чи «На біса було спати з п'ятьма такими ж недолугими, маючи при цьому цілком стабільні стосунки з розумною, красивою, а головне, коханою людиною?»
З другого боку, якщо минуле приперло із собою справжню смерть, а не її китайську підробку для вашого саможаління, справи постають дещо інакше. Якщо, скажімо, якась із осіб з-під пазурів минулого пише вам листа: «Перевірся. Сходи до лікаря. Заради себе, свого коханого і ваших майбутніх дітей (…) Третя стадія цієї хвороби — рак (…)», вам уже не до простого селф-дісґасту, даруйте за американізм. Спершу ви панічно кидаєтеся писати всім листи — байдуже кому і байдуже про що. Відтак згадуєте, хто ще міг увійти до вашого вірусного нетворку, і міркуєте, що непогано було би якось про це тим людям повідомити.
21 
