очень нудно 
41 
— Шкода, — знизала плечима Ксюша
— Угу, — Марла нарешті підібрала з підлоги своє знеславлене мілітарі.
— Пішли?
Згодом вони вже обмінювалися телефонами і домовлялися про зустріч. Коли літак нарешті приземлився і погасли лампи на табличках із застібнутими пасами безпеки, Ксюші зателефонували
— Так, все в порядку. Добре долетіла. Угу. Як малий? Так. Давай, я теж тебе люблю.
— Зустрічають? — ввічливо поцікавилася Марла.
— Та ні це чоловік дзвонив. Він зараз на Мальті. Ми там живемо взагалі-то.
Уже на слові «Мальта» Марла похолола Наступний кадр був уже стовідсотково соуп-оперний:
— От, хочеш подивитися на нього? — лукаво, так, ніби щойно кльово когось надурила (чи МАЙЖЕ надурила через невблаганну стюардесу за дверима) підморгнула Ксюша Тут же, в телефоні з'явилася знимка того, про кого вже думала Марла — Іллі.
— От тобі й на — вона аж присвиснула.
— Що, — кокетливо перепитала Ксюша, — важко повірити, що я заміжня? А вже, прикинь, синові майже чотири роки
«От тобі й на, братан Ледве не трахнула твою дружину», а вголос до Ксюші:
— ОК. Знайдемося якось. Папа!
«Та не дай, Боже, нам знайтися… — Марла почекала, доки вийдуть з літака всі до останнього пасажири — Пес ся всрав, фор ева ева.
Світвідсоткове Лайно
— Памілуйтє, батенька, зачєм асквєрнять уста сахарниє пацелуєм бєсформєннай тварі? — казала Марлина ядуча посмішка, подарована Флюгельгорнові. Останній, маючи не особливої краси дружину, намагався знайти максимальну кількість лажі в інших жінках. Принаймні так собі пояснювала Марла його заочні (в денній формі Флюгельгорн повсякчас обіймав-цілував-милував її, як рідну душу) коментарі стосовно її зовнішності. Щось на кшталт «Ой! Це Марла на картинці? Дивіться, і фігуру їй тут намалювали» не особливо би її підшкрібало, якби не видавалося в присутності важливих для Марли людей. Іллі, наприклад. Але, на щастя, його це взагалі не займало, хіба лиш викликало посмішку правим кутиком губ.
— Яка ти… Співачка, письменниця, журналістка… — (Марлі всі ті прикладки ставали поперек горла. Всього потроху, нічого досконало), — красива жінка.
— And I kissed her — good bye — said all beauty must die [28]… — Марла потріпала його русяве волосся. — Пам'ятаєш цю пісеньку?
— Ні, навіть її не знаю.
— Там герой відводить героїню до ставка із дикими трояндами і, не витримавши того видовиська, що вона гарніша за криваві квіти, вбиває її каменем по голові, кладе на воду і в зуби встромляє ту саму дику троянду…
— Красива історія. Можемо повторити… Краще, Марло, вбити вже тебе, ніж відпустити до Непалу… — Марла ніколи не розуміла в таких випадках, жартує він чи ні. Зрештою, вона вже давно не жила бінарними опозиціями.
— Ну, в кожному разі це якось естетичніше, ніж приковувати наручниками до ліжка і тримати отак зо два тижні. Чомусь у таких романтичних історійках момент ходіння в туалет, судно і запах немитого тіла соромливо замовчується. інша річ — плитою в голову. Червона кров, пурпурні мізки посеред троянд на сірому камінні. Хоча, це попса.
— Тобі усе попса. Злобна контркультурниця, — Ілля знову повернув не туди, захопившись Марлиними теревенями. — Ну і де ж ми тепер?
— Не знаю, в мене — топографічний кретинізм, я ж попереджала, — вмила руки Марла.
— От фак, у нас тут вода кипить в насосі. 170 градусів… Чорт, треба зупинятися.
Із відкритого капоту валив густий нездоровий дим. Шум кипіння антифризу нагадував шипіння колонок «Marshall» перед тим, як вибухнути. Ілля долив у роздерту помпу рештки ясно блакитної рідини.
— Як сльози світу, — Марла притулилася лобом до зимного вікна.
— Ну, з Богом, — Ілля зачинив дверцята. Авто рушило.
— А прикинь, ми зараз помремо. Ти потрапиш у рай. а я — в пекло. Фе, ти чуєш, як смердить?
— Чим смердить — раєм чи пеклом?
— Паленою помпою смердить. Думаєш в раю хтось палить помпи?
— Ну от, скоро википлять рештки води і все вибухне нафіг. 118 Але нам нічого не буде.
— Ага, я теж вірю в потойбічне життя. Пошпацируємо попід, руку чорним тунелем до білого світла.
— Гм, підемо туди разом… — Іллю явно дуже гріла можливість такого сценарію. Зрештою, Марла також навряд чи про щось шкодувала б. Коли маєш лише себе і свою свободу, а не маєш хати, дітей, прив'язаності до служби, маєш любов і багато дериватів тієї любові, маєш відречення вкупі з колючим теплом у кінчиках пальців, маєш відповідальність, але не маєш жодного зобов'язання — помирати легко будь-якої миті. Марла від смерті могла лише набути. Набути досвіду смерті.
41 
