очень нудно 
35 
— А ви... не той? Не викажете мене? Бо...
— Та кажи вже свій секрет! Не тягни,— нетерпляче вигукнув Марусик.
— Ти що, нас не знаєш? — образився Сашко Циган.— Коли ми кого виказували?
Бараболя знову злодійкувато озирнувсь і стишив голос:
— Так от. Я тільки що з Липок... Там, біля діда Коцюби, стіл вкопаний. Довжелезний, на все село. І лавки. І в селі про це ніхто — ні гу-гу...
Хлопці перезирнулись і, зверхньо глянувши на Бараболю, усміхнулися. Таємниця! Ха!..
Їм дуже кортіло сказати Бараболі, що то ж вони самі вкопували вчора оту "таємницю", і ще трохи — й Марусик, мабуть, таки б не втерпів...
Та... Бараболя чи то не помітив їхніх зверхніх усмішок, чи не зважив на них.
— І знаєте, для чого той стіл?— Бараболя стишив голос аж до шепоту.— Для прийому. Державного!
Хлопці знову перезирнулись, але вже без усмішок.
— Що?
Бараболя переможно глянув на них:
— Справа в тому, що онука діда Коцюби виходить заміж... Хлопці закліпали очима:
— Ну й що?
Тепер уже Бараболя зверхньо усміхнувся:
— А ви знаєте за кого?
Він швидко закивав пальцем і, коли хлопці прихилили до нього свої голови, урочисто прошепотів:
— За сина дуже відповідального чоловіка... з міністерства...
Хвилину всі мовчали, потім Журавель спитав:
— А ти звідки знаєш?
— Знаю... Мені Віталька Бобинець сказав. Він чув, як його тато з бригадиром Бобешком про це балакав. І голова стіл оце наказав поставити. Бо з Києва приїдуть... Онука, мабуть, із женихом, і відповідальний тато з міністерства, і хто його ще зна хто. Одне слово, державний прийом!
Бараболя замовк і повільним поглядом обвів хлопців. І якось одразу скис. Мабуть, він чекав од них іншої реакції. Більш захопленої, чи що. Чекав, що вони будуть охати, ахати й розпитувати. А вони мовчали.
— Ну... ну, я біжу! Ніколи мені,— махнув він рукою й побіг.
— Поспішає всьому селу по секрету таємницю відкрити,— хмикнув Сашко Циган.
— Щось мені не віриться,— сказав Журавель.
— І мені,— сказав Марусик.— Бараболя таке базікало.
— А знаєте що... Давайте у Тайфун Марусі спитаємо,— почервонів Журавель.
— О! Правильно!— підхопив Марусик.— Вона ж казала: "Почекайте до завтра". А сьогодні вже завтра.
— Ходімо! — рішуче мовив Сашко Циган.
Тайфун Маруся працювала в ланці буряководів тітки Явдохи Чепурної.
Та коли хлопці знайшли на полі ланку Чепурної, комсомольського секретаря серед дівчат не побачили.
Тітка Явдоха підозріло глянула на них і спитала:
— А нащо вона вам? Хлопці ніяково потупилися.
— Та... треба,— туманно пояснив Сашко Циган.— А де вона?
Тітка Явдоха знизала плечима:
— Хто її зна... Не вийшла чогось на роботу.
— Може, захворіла?— стурбовано спитав Журавель.
— Хто її зна...— повторила тітка Явдоха.— Але дивна річ, загінка, яку вона мала сьогодні прорвати, зроблена. Як у казці просто. Наче вночі якась фея за неї прорвала.
Дівчата-буряководи, порозгинавши спини, лукаво позирали на хлопців.
— Либонь, на побачення до нашої Маруськи прийшли.
— Поодинці лячно, то колективом.
— Ач, женихи!
— Ха-ха-ха!..
Хлопці пекли раків, аж поки не зникли за пагорком білі хустки буряководів. Але у їхніх вухах ще довго лунав дзвінкий сміх дівчат.
Жила Тайфун Маруся в центрі села, неподалік від контори правління колгоспу.
Її бабуся, баба Параска, висока, статурна, з гарним строгим обличчям, була неговірка.
— Нема. Не знаю. Дома не ночувала,— і одвернулась від хлопців, наче то вони були винні, що її онука не ночувала вдома і невідомо куди зникла.
Хлопці йшли мовчки вулицею. Було від чого дивуватися. Зникла Тайфун Маруся. Вдома не ночувала. На роботу не вийшла. Хоча загінку її на полі хтось прорвав... Таке не щодня трапляється.
— Може, її таки вкрав Кощій?— спробував пожартувати Марусик.— А загінку Баба Яга вночі прорвала...
Але друзі не підтримали його жартівливого тону.
Назустріч їм ішла Клава (та, яку вони бачили в липовому гаю) і турист Сергій.
Клава, як то кажуть, пряла очима, пускала бісики — кокетувала страшенно.
— А де ви в Києві живете? Не секрет?
— Не секрет. У Голосієві,— сказав Сергій і чогось усміхнувся хлопцям, минаючи їх.
— Ви пожартували?.. Я ж знаю. Голосієво — це ж ліс. Ви пожартували. Ви мене розсмішили. Ха-ха-ха! От жартун! Ха-
ха-ха!— Клава роблено зареготала.
35 
