53 
— Десятка! Золота! Царської чеканки! — вирвалося в Катерини Семенівни.
Містер Фішер всім показував золоту монету, але з рук не випускав.
— Ти диви!
— Справді!
— А я вже думав, що жарти!
— Значить, є-таки скарб!
— Копайте, копайте!..
З новою енергією взялися за пошуки.
Та минула година, друга...
Сонце давно зайшло.
Стемніло.
Копали вже навпомацки.
— Досить! Відкладемо до ранку. Бо отак потемки, замість того щоб знайти, ще засиплемо. Вилазьте, Павлентію.— Петро Васильович виліз сам, допоміг сусідові.
Настала ніч.
О! То була незабутня ніч!
Про ту ніч найбільше потім було різних балачок і жартів.
Саме про ту ніч найбільше любили розповідати на посиденьках гарбузянські старожили приїжджим та своїй молоді.
Почалося з того, що містер Фішер забажав ночувати на городі біля ями. Як він пояснив через Гапку і Олексіенка, у нього астматичний бронхіт, у хаті він задихається і спати може тільки па городі.
— Еге! Задихається! Від страху, щоб хтось того скарбу вночі не викопав,— пошепки хихикнула Люба матері.
Усі вже помітили, що містер Фішер більше хвилюється за скарб, ніж Гапка.
— Сестро, а хто він хоч тобі такий, вибач? — тихо спитав Петро Васильович.
Гапка знітилася:
— Приятель... Абштифікант, як у нас кажуть. Потім, потім колись розкажу...— І одвернулась, не бажаючи продовжувати розмову.
Витягли абштифіканту Фішеру розкладушку на город і поставили, за його настійливою вимогою, біля самісінької ями.
— Диви, щоб він тобі вночі в яму не беркицьнувся,— сказала Гапці Катерина Семенівна.
— Най би його шляк трафив! — махнула рукою Гапка. Така реакція Катерину Семенівну трохи здивувала, але вона не сказала нічого (які тільки стосунки не бувають навіть між найближчими людьми!).
Цю їхню розмову чув Тимофій Гузь, який давно вже крутився на городі, хоч ніхто його у поняті не запрошував і брати участь у пошуках скарбу не просив.
Коли Катерина Семенівна і Люба пішли до хати лаштуватися на ночівлю і Гапка лишилася на якусь хвилю сама, Тимофій Гузь негайно скористався з цього, підгріб до неї й почав, співчутливо зітхаючи:
— Вельмишановна пані, щиро вам співчуваю. Я бачу, у пані тонка ніжна натура. Пані не розуміють. Я бачу, як
ставиться до пані той, пробачте, її приятель, абштифікант. Йому лише скарб у голові. Лише золото, гроші... Гапка зітхнула, на очі їй навернулися сльози.
— То страшенно боляче, коли тебе не розуміють,— побачивши це, активізувався Гузь.— Ох, як я те відчуваю! Як відчуваю! Мені самому довелося в житті... Повірте...
Гапка знову зітхнула і з вдячністю подивилася на Гузя.
— Я одразу відчув до пані душевний потяг, щиру симпатію... Як до рідної, близької душі... То байдуже, що пані, може, на кілька років старша за мене...
— Прецінь, якщо років двадцять — то кілька...— усміхнулася Гапка.— Мені, прошу пана, сорок сім...
— А мені тридцять... сім...— збрехав на десять років Гузь.
— Пан дуже файно зберігся...
На тому розмова обірвалася, бо підійшов Петро Васильович, який ходив з Олексієнком та Павлентієм Кандибою купатися на річку.
Ту ніч не спав ніхто.
Спершу всі повкладалися, затихли.
Гапка крутилася-крутилася, тоді не витримала, накинула халат і навшпиньках вийшла надвір.
Ніч була місячна, чудова.
Десь у кущах солодко й закохано витьохкував соловейко. З липового гаю йому відповідав другий, третій...
Гапка зітхнула.
І раптом з кущів почувся жаркий шепіт Тимофія Гузя:
— О! Пані!.. Який я щасливий! Я знав, що пані вийде... Я недаремно чекав...
Гапка здригнулася:
— Чи пан звар'ював, чи що?!
Але дармоїда вже неможливо було зупинити:
— О! Пані!.. Я полюбив вас з дертого погляду!.. Я бачу — пані нещаслива з своїм приятелем... Я чесний чоловік. Я оженюсь на пані... Я художник... Мені не потрібні гроші...
— Та най пан забирається звідси геть! Прецінь, почують родичі... Що пан собі дозволяє! — обурено зашепотіла Гапка, але замість того, щоб вернутися в хату, чомусь потяглася у садок до городу.
— О! Пані! Пані така файна... така пре... прекраснуйонца! Шкандибаючи, на відстані за Гапкою по садку й по городу і бурмочучи свої палкі визнання, Гузь у темряві не помітив ями і — ой! — шугонув туди сторч головою.
— Вай! — підкинувся на розкладушці містер Фішер і верескливо загаласував по-англійському.
53 
