2 
Гаррі й далі прислухався — ану ж почує щось таке, чому не нададуть значення маґли — чиєсь несподіване зникнення, скажімо, або дивний випадок… але повідомлення про страйк вантажників змінилося новинами про посуху на південному сході («Сподіваюся, наш сусід чує! — заревів дядько Вернон. — Отой, що о третій ночі вмикає поливалку!»), про вертоліт, що мало не впав на поле в Сурреї, а також про розлучення відомої актриси з її не менш відомим чоловіком («Ніби нас цікавлять їхні брудні шури–мури», — пирхнула тітка Петунія, котра завзято стежила за ходом розлучення, переглядаючи кожнісінький журнал, що траплявся їй на очі).
Гаррі замружив очі від палаючого вечірнього неба, а диктор провадив далі:
«… і на завершення. Папужка Банґі вигадав цього літа новий спосіб прохолоджуватися. Банґі, що живе в «П’яти перах» у Барнслі, навчився їздити на водних лижах! Про це вам розповість Мері Доркінз».
Гаррі розплющив очі. Якщо вже дійшли до папужок на водих лижах, то годі чекати чогось важливішого. Він обережно перевернувся на живіт, зіп’явся навкарачки й почав відповзати з–під вікна. Не проповз він і п’яти сантиметрів, як блискавично сталося кілька подій.
Сонну тишу, мов пострілом, розірвав гучний і лункий ляскіт; з–під машини, що стояла при тротуарі, прожогом вилетів і зник якийсь кіт; з вітальні Дурслів долинув вереск, голосний проклін і дзвін розбитої порцеляни. Гаррі, ніби чекаючи саме цього сигналу, скочив на ноги і, наче меча з піхов, висмикнув з–за пояса тоненьку дерев’яну паличку.
Та не встиг він звестися на повен зріст, як грюкнувся тім’ям об відчинене вікно, через що тітка Петунія заверещала ще голосніше.
Гаррі здалося, ніби його голова репнула навпіл. З очей бризнули сльози, і він захитався, намагаючись збагнути, звідки почувся той ляскіт. Та не встиг він розігнутися, як з вікна висунулися дві великі червоні руки і міцно вхопили його за горло.
— Ану сховай! — прогарчав йому у вухо дядько Вернон. — Негайно! Поки… ніхто… не побачив!
— Пустіть… мене! — задихався Гаррі.
Кілька секунд вони борюкалися. Лівою рукою Гаррі намагався вивільнитися з дядькових пальців–сардельок, а в правій міцно стискав чарівну паличку. Голова в Гаррі, здавалося, зараз вибухне від болю, та раптом дядько Вернон зойкнув, наче його вдарило струмом, і відпустив Гаррі. Ніби якась невидима сила з’явилася в хлопця, і його неможливо було втримати.
Задихаючись, Гаррі впав долілиць на кущ гортензії, тоді випростався і роззирнувся. Було незрозуміло, звідки долинув той голосний ляскіт, однак з деяких сусідських вікон вже почали вигулькувати обличчя.
Гаррі миттю запхнув паличку за пояс і зробив невинний вигляд.
— Добрий вечір! — гукнув дядько Вернон, махаючи господині будинку номер сім, що визирала з–за мереживних фіранок. — Чули, як чмихнула машина? Ми з Петунією аж підстрибнули!
Він і далі жахливо вишкірявся, наче маніяк, аж доки у вікнах позникали сусідські голови, а тоді його обличчя перекосила люта гримаса, і він підкликав Гаррі до себе.
Гаррі підійшов на кілька кроків, зупинившись віддалік, щоб дядько не міг до нього дотягтися.
— Хлопче, що це все до біса мало означати? — прохрипів дядько Вернон тремтячим від люті голосом.
— Що саме? — холодно озвався Гаррі. Він і далі позирав то ліворуч, то праворуч уздовж вулиці, сподіваючись побачити, хто ж був причиною того гучного ляскоту.
— Отой постріл, наче зі стартового пістолета під нашим…
— То не я, — рішуче заперечив Гаррі.
Тієї миті біля широкого бурякового обличчя дядька Вернона вигулькнуло худе кобиляче лице тітки Петунії. Вона кипіла гнівом.
— Чого ти шастав під нашим вікном?
— Так!.. Отож бо!.. Що ти робив під нашим вікном?
— Слухав новини, — чемно пояснив Гаррі.
Тітка й дядько обмінялися обуреними поглядами.
— Слухав новини! Знову?
— Ну… новини щодня міняються, — сказав Гаррі.
— Не розумуй, хлопче! Кажи, що задумав насправді! І не треба брехати про слухання новин! Ти добре знаєш, що про ваше кодло…
— Тихіше, Верноне! — видихнула тітка Петунія, і дядько Вернон заговорив так тихо, що Гаррі ледве його чув: — …що про ваше кодло не говорять у наших новинах!
— Це ви так гадаєте, — сказав Гаррі.
Дурслі якусь мить витріщалися на нього, а тоді тітка Петунія сказала:
— Ти паскудний малий брехун. А що ж тоді роблять усі ці… — вона теж стишила голос, і Гаррі тільки по губах зміг розібрати наступне слово, — сови, якщо не приносять тобі новини?
2 
