18 
Котька здивувався — такий малий, а наривається. Зараз же… І справді…
— Ну ти диви! Ця мураха ще вказує нам! Ні, я більше не можу… Уа-а!.. — Петякантроп з войовничим криком накинувся на Половинку, повалив і став товкти. Чайник приєднався до нього.
Котька неспокійно засовався на місці. Це було несправедливо, удвох на одного, та ще й такого маленького. Котька не міг на це дивитися. Він уже хотів вискочити, але не встиг…
Несподівано з кущів з'явилася химерна постать: у дивовижному скафандрі з антенами і з червоною миготливою лампочкою нагорі.
— Се муа! — промовила постать якимось неземним, вібруючим радіоголосом — Відпустіть його!.. Семуа не терпить насильства.
Хлопці вмить одпустили Половинку і застигли з роззявленими ротами.
Котька смикнувся і подряпав щоку будяком, але навіть не відчув болю.
Химерна постать зробила якісь незрозумілі рухи руками, її всю огорнуло синім димом, і вона зникла, наче розтанула. За мить почувся тільки якийсь приглушений шум.
Хлопці не могли зрушити з місця. Вони отетеріло перезиралися.
— Ба… бачили? — ледве вичавив із себе Чайник.
— Ба… бачили? — механічно повторив Петякантроп.
— Пришелець! — нарешті зміг вимовити Чайник.
— З космосу! — прохопився Петякантроп.
— Що це ви булькаєте? — обтрушуючись, спокійно спитав Половинка. — Що це ви там белькочете? Який пришелець?
— Та ти що — не бачив?! — здивовано вигукнув Чайник.
— Тільки що!.. Отамо, біля кущів! — показав Петякантроп.
— Що? Нічого я не бачив, — знизав плечима Половинка. — Нікого не було.
— Ну, може, не бачив, бо ти ж лежав, — сказав Чайник. — Але ж чути мусив. «Відпустіть його! Семуа не любить насильства».
— Нічого не чув. То вам здалося! Голови понапікало, та ще й битися лізете… Розпалилися, от і примарилося. У жаркий день не можна робити різких рухів. Це небезпечно. Різна чортівня у голову лізе.
Хлопці отетеріло перезирнулися.
Котька тільки очима кліпав: що за дивний хлопець Половинка? Невже й справді не бачив і не чув? Не може цього бути.
— Ти що, смієшся з нас? — Чайник ударив себе в груди. — Я ж ясно бачив!.. І чув.
— І я! — вдарив себе в груди Петякантроп.
— І в телескоп ми бачили. Отам-о, на острові, — Чайник підбіг до крайберега й тицьнув рукою на той бік. — І човен якийсь чудернацький. На підводних крилах.
— Оно ще й хвилі на річці. Мабуть, від його човна, — показав Петякантроп.
— О! — здивовано вигукнув Чайник. — А наших човнів нема! Десь зникли. І весло зникло.
— І бабин мішок, — підхопив Петякантроп.
— А коли пришельці, то завжди щось таємничо зникає. Я читав. І взагалі…
— Та вигадка все це, — переконано сказав Половинка. — Начиталися різного всякого… Ніяких пришельців не було й бути не може. Фантазія.
— А… а Тунгузький метеорит? — аж підскочив Чайник. — На дві тисячі двісті квадратних кілометрів геть усе лягло. Вчені кажуть… І взагалі…
— Якщо взагалі, — усміхнувся Половинка, — то минулого року була експедиція, керована професором Миколою Володимировичем Васильєвим, яка довела, що тунгузьке диво не могло бути космічним кораблем, але не було й звичайним метеоритом. Найімовірніше, це був або шматок, або навіть ціла комета.
— Га? — роззявив рота Петякантроп.
— А… а… Бермудський трикутник? — не здавався Чайник.
— Ну, це одне з багатьох загадкових явищ природи, ще не пояснене наукою, але нічого спільного з космічними пришельцями воно не має. Це пояснюється якоюсь аномалією в електромагнітному полі Землі, — Половинка говорив поважно, наче професор.
— А… а в Петрозаводську?
— Природне явище.
— А… а… а… — та більше нічого сказати Чайник не встиг. Раптом почувся голос чорнявої Свєти:
— Що тут у вас трапилося? Такі збуджені… Що — справді таємниця віку?
— Та от, — пхекнув Половинка. — Запевняють, що бачили якогось космічного пришельця.
— Що?! Пришельця? Ой, як цікаво! Якого? Де?
— Та отамо в кущах! — тицьнув через плече відстовбурченим великим пальцем Половинка.
Свєта підбігла до кущів:
— Де? Де? Нема… Нікого… Нічого… Хіба що ось пляшка порожня. Так вона ж не інопланетна. Звичайнісінька, земна, з-під лимонаду… А-а-а… То вони, мабуть, читали «Історію з літаючими тарілками» і теж думають нас розіграти. Не вийде! Літаючий Чайник!.. Ха-ха-ха! — Свєта зобразила руками чайник і зареготала.
18 
