ПЕРЕДМОВА ПЕРЕКЛАДАЧА

Відомо, що кожна книга має свою долю. Доля книги, яку ви зараз тримаєте у руках, була складною, але щасливою. Багато років плекав автор своє величне дерево, трилогію «Володар Перснів», але після першого ж видання (1954–55 pp.) вона розійшлась по всьому світу, а відтак багато разів видавалась мільйонами примірників навіть у такій збайдужілій до читання країні, як США. Незабаром почали з’являтися переклади найрізноманітнішими мовами. Шкода, що до українського читача «Володар Перснів» дійшов з великим запізненням. Важко втямити, кого й чим міг налякати він за радянських часів, але протягом кількох десятиліть лише ті, хто володів англійською мовою та мав доступ до іноземних видань, знали про його існування. Однак бажання подарувати друзям та близьким людям цю дивовижну книгу, прагнення збагнути всю її багаторівневу сутність були настільки сильні, що люди — як професійно обізнані, так і аматори — поринули в тяжку працю перекладу, майже без надії на визнання та винагороду. Нарешті, 1982 р. у видавництві «Дитяча література» з’явився скорочений переклад І тому (В. Муравйова та А. Кістяковського) російською мовою. Саме з нього почалося знайомство читачів з головним твором Дж. P. P. Толкієна на теренах колишнього Радянського Союзу. Але час минав, на хвилі загального зацікавлення зарясніли спроби інших перекладів, були опубліковані архівні матеріали автора, його власні пояснення до текстів, мов та системи назв у трилогії. Читачі звикли до певних варіантів імен так, що змінити їх здавалося вже настільки ж неможливим, як вигадати інше ім’я, скажімо, для Дон Кіхота або назву для міста Лондона. Озброєні всією цією інформацією, ми й наважилися взятися за наш переклад — перший українською мовою.

Отже, мабуть, є потреба трохи пояснити, до яких заходів ми вдавалися, щоб здійснити цю працю. Переклад книга такого рівня, як «Володар Перснів», що містить у собі (під виглядом казкових пригод) усе багатство західноєвропейської культури, як давньої, так, значною мірою, й сучасної, вимагає особливої ретельності та уваги. У теорії перекладу називається адекватним, тобто оптимальним, той переклад, який дає змогу читачам відчути загалом таке саме враження, що його відчувають читачі оригіналу, з використанням засобів рідної мови. Саме тому головним правилом нашої роботи було: наслідувати першотвір усюди, де це можливо, та змінювати все, що переобтяжує текст, його мову й стилістику. До таких змін слід віднести: відкидання зайвих службових слів, зміну порядку слів, а інколи й речень, об’єднання чи розділяння абзаців, додавання необхідних пояснень, епітетів тощо. Ми вдавалися також до фонетичних змін у іменах та назвах, щоб забезпечити милозвучність або відкинути небажані співпадання (як, наприклад, у іменах Hama, Baran та ін.) З іншого боку, ми не дозволяли собі чогось додавати до змісту книги, дописувати за автора, як це інколи трапляється, надавати елементам книги такого колориту, якого вони в оригіналі не мають.

Таким чином ми одержали книгу, що, залишаючись англійською по суті, стала також і українською. Сподіваємось, що читання її збадьорить тих, хто піддався сумнівам та розпачу в наш нелегкий час, і розважить тих, у кого все гаразд.

АВТОРСЬКА ПЕРЕДМОВА ДО ТРИЛОГІЇ «ВОЛОДАР ПЕРСНІВ»

Цю історію, що майже цілком охоплює події славетної Війни Перснів, було здебільшого знайдено у спогадах поважних гобітів Більбо та Фродо, у тому вигляді, як вони збереглися у Червоній Книзі Західного Краю, найважливішій пам’ятці гобітської літератури. Вона дістала таку назву тому, що її склали, багато разів переписували, дописували та зберігали у родині Лопатинсів із Західної чверті, нащадків того Майстра Сема, про котрого стільки мовиться в історії.

Подекуди я додав до змісту Червоної Книги відомості з тих літописів Гондору, що збереглися до нашого часу, насамперед Королівської Книги; багато що довелося вилучити, але у цій повісті я спромігся точніше витримати стиль та лексику оригіналу, ніж у першому виданні уривків з Червоної Книги («Гобіт»), що спиралося на її перші розділи, власноруч упорядковані Більбо Торбинсом — якщо слово «впорядковані» можна тут ужити, адже Більбо не був зазвичай ні старанним, ні послідовним оповідачем, його виклад перемішаний зі вставками, часом незрозумілий. Ці вади легко помітити у найраніших списках Червоної Книги, хоч переписували її завжди ретельно, обережно, майже нічого не змінюючи.

  1