Последние отзывы

  112  

— А тепер, будь ласка, повтори, — попросив один з ельфів.

Більбо встав і поклонився:

— Я задоволений, Ліндіре, але повторювати усе спочатку так втомливо!

— Ну, тільки не тобі, — заперечили, сміючись, ельфи. — Ти, здається, ніколи не втомлюєшся декламувати власні віршики! Але нам замало одного разу, щоб відповісти на твоє питання!

— Як! — вигукнув Більбо. — Ви не можете визначити, яку частину вигадав я, а яку

— Дунадан?

— Нам нелегко помітити різницю між двома смертними.

— Дурниці, Ліндіре, — пирхнув Більбо. — Якщо ти не можеш відрізнити людину від гобіта, то твоє судження не таке витончене, як я вважав! Ми ж різні, як горох та яблука!

— Можливо. Вівці у стаді можуть розрізнити одна одну, — розсміявся Ліндір. — І пастухи теж. Але ми не вивчали смертних. У нас були інші справи!

— Сперечатися з тобою я не стану. Після стількох пісень та музики мене тягне до сну. Вгадуйте самі, якщо бажаєте!

Більбо підвівся й наблизився до племінника.

— Ну, я вже впорався, — неголосно сказав він. — Вийшло краще, ніж я очікував. Мене часто прохають повторити. Як це на твій погляд?

— Я й не думав здогадуватись, — посміхнувся Фродо.

— Та й не треба. По суті, всі слова мої. Арагорн тільки довів мені, що треба згадати зелений камінь, той смарагд. Йому це здається важливим, не знаю чому. А взагалі він вважає, що ця тема вище мого розуміння, і якщо вже я набрався такої хоробрості, що складаю поему про Еаренділа у домі Елронда, то щоб ні на кого, крім себе, не нарікав. Щиро кажучи, правильно вважає.

— Ну, не знаю, — сказав Фродо, — мені чогось усе здалося досить до ладу. Я задрімав був, а тут ти почав, немов мій сон продовжився. Я не збагнув, що це твій голос, майже до самого кінця.

— Тут дійсно без звички важко не заснути. Гобіти ніколи не матимуть такого апетиту до музики та поезії, як ельфи. Для них це щось на зразок пригощення чи навіть солодше за десерт. Вони ще довго будуть вправлятися. Давай чкурнемо куди–небудь та побесідуємо без сторонніх вух!

— А можна? — спитав Фродо.

— Безперечно. Це ж свято, не робота. Входить та виходить кожний, як завгодно, аби не шуміли.

Вони тихцем відійшли у затінок і попрямували до дверей. Сем залишився в залі, він солодко спав, посміхаючись уві сні. І хоча Фродо радів нагоді побути з Більбо, виходячи з Камінної зали, він мимоволі відчув жаль. Гобіти вже ступили на поріг, коли чистий дзвінкий голос почав:

• А Елберет Гілтоніель!
• Сіліврен пенна міріель
• О менель аглар еленат!
• Накаеред палан–діріель
• О галадреммін еннорат
• Фануїлос, ле ліннатон
• Неф еар сі неф еарон!

Фродо затримався на мить та озирнувся. Елронд сидів у кріслі, вогонь освітлював його обличчя, нагадуючи про сонячні літні дні. Поряд з ним сиділа Арвен, біля неї Фродо з подивом побачив Арагорна; його темний плащ був відкинутий за спину, відкриваючи ельфійську кольчугу, і зірка сяяла на грудях. Арвен розмовляла з ним, а потім раптом Фродо здалось, що вона обернулась до гобітів, і її світлий погляд здалека пронизав його серце.

Він стояв, зачарований, а ніжні звуки ельфійської пісні лились, немов струмінь самоцвітів подвійної краси — слів та мелодії.

— Це гімн на честь Елберет, — сказав Більбо. — Вони його будуть повторювати, та й інші пісні Благословенного Краю, ще багато разів. Ходімо!

Він повів Фродо до своєї кімнатки. Вона виходила вікнами у сад, на південь, дозволяючи побачити всю долину Бруїнену. Там вони посиділи трохи, дивлячись у вікно на ясні зірки над крутими лісистими схилами, й неголосно говорили, тепер вже не про нехитрі новини далекої Гобітанії, не про темні тіні та чигаючи на них небезпеки, а про чудові речі, що вони бачили в світі, про ельфів, про зорі, про квіти та прекрасні осінні ліси.

Нарешті до кімнати постукали, і у двері просунулась голова Сема.

— Вибачте ласкаво, — сказав він, — я тільки хотів запитати, чи не треба вам чогось.

— І ти нас вибач ласкаво, Сем Гемджи, — відповів Більбо, — але ти, я думаю, просто хотів натякнути, що твоєму хазяїну час спати?

— Еге ж, пане, мені казали, що нарада буде рано–вранці, а він же тільки сьогодні вперше піднявся!

— Правильно, Семе! — засміявся Більбо. — Можеш бігти до Гандальфа та сповістити, що Фродо покладено у ліжко. На добраніч, Фродо! Сили небесні, як же гарно, що ми з тобою зустрілися! Врешті–решт, ніхто, крім гобітів, не вміє вести справжню, поважну бесіду! Я вже дуже старий і не знаю, чи доживу, щоб дописати твої розділи до нашої історії… Відпочивай спокійно! А я піду ще трохи погуляти по саду, помилуюсь на зірки Елберет! Спи спокійно!

  112