Розділ 11

ПАЛАНТІР

Сонце вже було на заході, коли Гандальф і Теоден з супутниками вирушили нарешті у зворотну путь. Меррі взяв до себе на сідло Гандальф, Піна — Арагорн. Двоє дружинників Теодена від самих воріт Ізенгарда пустили коней навскач і швидко зникли з очей; всі інші їхали без зайвого поспіху.

Енти вийшли провести нових друзів; вони вишикувались попід стіною та довго мовчки махали руками їм услід. Коли попереду відкрився вихід з долини, гобіти озирнулись. Сонце ще висіло над горами, але Ізенгард залляли сутінки, руїни ледь виднілись. Біля воріт самотньо, мов могутнє дерево, височів Древес…

Проїхали повз стовп із вказівною Білою Рукою. Стовп стояв, як і раніше, але кам’яна рука валялась роздроблена на землі. Довгий білий палець лежав посеред дороги.

— Енти жодної дрібниці не забули, — схвально зауважив Гандальф.

— Ми що, всю ніч будемо їхати? — спитав через деякий час Меррі. — Не знаю, як тобі подобається дрібна сволота, що чіпляється за твою полу, але ця сволота охоче відчепилась би та лягла спати…

— Отже, ти слухав його нісенітниці, — відізвався Гандальф. — Не край собі душу. Ваше щастя, що Саруман не удостоїв вас довшою промовою: він з гобітами досі справи не мав і не знав, який тон вжити. Але придивився він до вас уважно. Якщо це проллє бальзам на твою уражену гордість, знай, що він зараз думає про тебе з Піном більше, ніж про всіх нас разом. Хто ви? Як та нащо попали до Ізенгарда? Чи багато знаєте? Чи були в полоні? Якщо так, то як врятувались? Ось які загадки хвилюють мудрого Сарумана. Його насмішка — це вища почесть…

— Дякую красненько, — сказав Меррі. — Але для мене вища почесть — це чіплятися за твою полу, Гандальфе. В такому разі в мене залишається надія дізнатись: всю ніч ми будемо їхати чи відпочинемо?

Гандальф розсміявся:

— Цей народ з пантелику не зіб’єш! Раджу кожному магу тримати при собі гобіта, навіть кількох; вони навчать висловлюватися коротко та не заноситися за хмари. Вибач, Меррі. Поговоримо про низькі подробиці. Ми проїцемо ще десь дві години, заночуємо після виходу з долини. Вранці поїдемо далі, вже швидше. Я мав намір спочатку навідатись до Едораса, але вирішив спершу повернутись до Хельмового Яру — бачив, гінці випередили нас? Вони послані попередити про повернення Теодена. А звідти ярл з усім своїм військом піде гірськими стежками до городища Дунхаран. Нам не годиться з’являтися великим товариством відкрито ні вдень, ні вночі без нагальної потреби.

— Завжди з тобою так: то ні мідного грошика, а то раптом золотий, — пробурчав Меррі. — Я ж тільки спитав про сьогоднішню ночівлю! Що таке Хельмів Яр? Я не знаю тутешньої місцевості!

— А годилося б знати, бо інакше нічого не зрозумієш. Але мені зараз бракує часу

— маю обміркувати більш важливі предмети.

— Гаразд, я краще порозпитую Блукача. Він не такий образливий, як ти. Тільки скажи — навіщо нам ховатися? Ми, здається, виграли війну?

— Не війну, а тільки першу битву. Тепер треба подвоїти обережність. Я й не підозрював, що Ізенгард і Мордор спілкувались якимсь чином. Око Барад–Дура буде нетерпляче вдивлятись у Долину Чародія та в роханські степи. Чим менше воно нагляне, тим краще.

  76