7 
Гандальф зітхнув і додав:
— Ну, гаразд. Не треба занадто піклуватися про наступну днину, нам ще довго кожен новий день буде приносити величезні турботи… Зараз я вже не зможу допомогти тобі. Фігури розставлено, гра почалась; і одна фігура мене особливо цікавить — Фарамир, новий спадкоємець Денетора. Чи в місті він? Треба буде дізнатися. А зараз мені вже час іти, Піне. Я хочу відвідати військову нараду, послухати, про що йтиметься. Хід у відповідь тепер мусить зробити ворог, і пішаки в цій грі важать не менше фігур, повір мені, Перегріне, захиснику Гондору!
Гостри свій меч! Вже стоячи на порозі, Гандальф обернувся:
— Мало не забув! Будь ласка, якщо підеш гуляти, знайди Тінебора, перевір, як його влаштували. Місцевий народ тварин любить, але за кіньми добре доглядати вміють тільки роханці!
Гандальф пішов; дзвін на вежі Цитаделі відлічив третю годину по сходу сонця, гучний сріблястий звук прокотився над містом.
Піну не сиділося вдома; він вийшов на вулицю й озирнувся. Сонце яскраво світило, чіткі тіні від будинків та веж лягали на захід. Високий білий шолом Міндоллуїну підпирав блакитне небо. Вояки в бойовому спорядженні заповнили вулиці — мабуть, йшла зміна варти.
— Зараз в Гобітанії вже, певно, десята ранку, — розмірковував Пін уголос. — Оце б сісти за солідний сніданок біля відчиненого віконця, на весняному сонечку. Невже мені так і пропадати? Цікаво, тут, врешті–решт, снідають? Чи час уже минув? Коли ж вони тоді обідають і де?
Тут він звернув увагу на чоловіка у чорно–білій формі, який ішов вузенькою вуличкою йому назустріч від центру цитаделі. Пін, відчуваючи себе надзвичайно самотнім, вирішив заговорити з незнайомцем, коли той підійде ближче. Але чоловік сам звернувся до нього:
— Ти — Перегрін Напіврослик? Мені повідомили, що ти присягнув Володарю. Давай знайомитись.
Перегрін, здивувавшись, потиснув простягнуту долоню. Гондорець вів далі:
— Мене звати Берегонд, син Беренора. Сьогодні вранці я вільний від варти, тому мене послали передати тобі паролі та ввести тебе в курс справи. А ще порозпитувати тебе. Тому що раніше напівросликів у нас ніхто не бачив, тільки чутки ходили. Окрім того, ти друг Мітрандіра. Чи ти його добре знаєш?
— Ну, що тобі відповісти? — замислився Пін. — Я, звісно, його знаю, скільки живу, та й весь цей рік ми мандруємо разом. Але, розумієш, Гандальф — це товстелезна книга, з котрої я знаю, може, одну чи дві сторінки. Хоч більшість навіть і того не знає. З нашого загону, здається, тільки Арагорн знає його по–справжньому.
— Арагорн? — спитав Берегонд. — А хто це?
— Та так… один проводир, — схаменувшись, ніяково відповів Пін. — Він ішов з нами, а зараз, здається, залишився в Рохані.
— А ти теж там був? На Рохан тепер у нас вся надія, точніше, все, що від неї залишилось. Як там воно?.. Але я відволікаюся: мені ж потрібно спершу відповісти на твої питання! Про що ти хотів би дізнатися в першу чергу, пане Перегрін?
— О, — пожвавішав Пін, — мене дуже цікавить одна злиденна… вибач, злободенна проблема: як у вас тут зі сніданками або чимось подібним, але того ж змісту? Я маю на увазі, о котрій годині у вас сідають до столу і де тут можна підживитися, тобто чи є десь поблизу шинок? У дорозі мене підбадьорювала думка, що в мудрих та поважних гондорців мені пощастить хильнути ковток–другий пива.
Берегонд з повагою подивився на гобіта:
— Відразу помітно досвідченого вояка! Старі кажуть, у поході найперша річ — це їжа та випивка. Мені самому в далеких мандрах бувати не доводилось. Тож ти сьогодні ще нічого не їв?
— Ну, якщо бути щирим, мене пригощав ваш Володар, — зізнався Пін. — Келих вина та декілька білих булочок — не так уже й погано, але за це мене цілу годину розпитували, а від цього, мушу зауважити, апетит тільки поліпшується!
Берегонд засміявся:
— За столом і малий молодець, так у нас кажуть. На жаль, те, що тобі припадало на ранок, як і нам усім, ти вже з’їв, та ще й з такими почестями. Мінас–Тіріт — фортеця, Цитадель — його сторожова башта, зараз у нас воєнний стан. Встаємо до світанку, їмо по шматку хліба, йдемо на варту, коли відчиняють Головну браму. Але не журися, — сказав Берегонд, помітивши, як Пін похнюпився.
Для тих, хто виконує важливі доручення, у нас видають додаткову порцію до обіду, а ще існує полуденок, ну і, звичайно, надвечір ми всі збираємось, щоб пообідати та розважитись. Ходімо зі мною! Отримаємо харч і поїмо на свіжому повітрі!
7 
