очень нудно 
12 
— Ніхто. Помилилися адресою, — коротко відповів дядько Вернон. — Я спалив його.
— То не помилка, — насупився Гаррі. — Там навіть писалося, що я живу в комірчині.
— АНУ ЦИТЬ! — гаркнув дядько Вернон і зі стелі впало кілька павуків. Він перевів подих, а тоді силувано усміхнувся:
— Е-е… так, Гаррі… про твою комірчину. Ми з тіткою думали… ти вже завеликий для неї… ми подумали, що тобі краще перейти до другої спальні Дадлі.
— Навіщо? — здивувався Гаррі.
— Нічого не запитуй! — відрубав дядько. — Збирай свої манатки і мерщій нагору!
У будинку Дурслі було чотири спальні: одна для дядька Вернона й тітки Петунії, одна для гостей (здебільшого для Мардж, Вернонової сестри), одна для Дадлі, а в четвертій він тримав усі свої іграшки та речі, які не поміщалися в першій спальні.
Гаррі за один раз переніс усе своє добро з комірчини до цієї кімнати. Він сів на ліжко і став розглядатися. Тут майже все було поламане. Кінокамера, куплена лише місяць тому, лежала на іграшковому самохідному танку, яким Дадлі колись переїхав сусідського пса; в кутку валявся перший Дадлів телевізор, який він розбив ударом ноги, коли відмінили його улюблену програму. В іншому кутку стояла велика пташина клітка, де колись був папуга, що його Дадлі проміняв у школі на справжню повітряну рушницю, яка лежала на полиці з вигнутою цівкою, бо Дадлі ненароком сів на неї. На інших полицях громадилися книжки. Це були єдині речі в кімнаті, яких, здається, ніхто ще не торкався.
Знизу долинув голос Дадлі, що визвірявся на матір: "Я не хочу, щоб він там був!.. Мені потрібна та кімната!.. Нехай забирається!.." Гаррі зітхнув і витягся на ліжку. Вчора він усе б віддав, щоб опинитися тут, а нині волів би сидіти в комірчині з листом, ніж нагорі без нього.
Наступного ранку за сніданком було доволі спокійно. Дадлі був приголомшений. Він уже й верещав, і періщив батька ціпком, і вдавав хворого, і штурхав ногами маму, й викидав черепаху крізь дах оранжереї, але однаково не відвоював свою кімнату. Гаррі згадував учорашній день, гірко шкодуючи, що не відкрив листа ще в коридорі. Дядько Вернон і тітка Петунія похмуро поглядали одне на одного.
Коли принесли пошту, дядько Вернон, що, здається, намагався бути ласкавим з Гаррі, звелів піти за нею Дадлі. Було чути, як, ідучи коридором, той ляскає по всьому своїм ціпком. І раптом він заревів: "Ще один лист! Містеру Г. Поттеру, Найменша спальня, Прівіт-драйв, 4".
Стамовано зойкнувши, дядько Вернон зірвався на ноги й побіг у коридор, Гаррі — слідом за ним. Дядько Вернон був змушений повалити Дадлі на підлогу, щоб відібрати листа, але йому довелося помучитись, бо Гаррі схопив дядька ззаду за шию. Після хвилинної безладної вовтузні, коли вже кожен добряче скуштував ціпка, дядько Вернон, тяжко відсапуючи, підвівся, стискаючи в руці листа для Гаррі.
— Ану в комірчину!.. Тобто до спальні, — прохрипів він Гаррі. — Дадлі, геть! Забирайся звідси!
Гаррі кружляв по своїй новій кімнаті. Хтось довідався, що він перебрався з комірчини і, здається, навіть знає, що він не отримав першого листа. Тож, напевне, буде ще одна спроба? Але цього разу Гаррі подбає, щоб вона була вдалою. Він має план.
О шостій ранку наступного дня пролунав дзвінок відремонтованого будильника. Гаррі притьмом зупинив його і тихенько вдягнувся. Тільки б не розбудити Дурслі. Не вмикаючи світла, він навшпиньки прокрався вниз.
Гаррі збирався дочекатися листоношу на розі Прівіт-драйв і забрати в нього листи для будинку номер 4. Серце гупало йому в грудях, коли він, скрадаючись, ішов темним коридором до вхідних дверей…
— А-А-А-А-А-АЙ!
Гаррі аж підскочив: він наступив на щось м'яке й велике, що лежало на килимку перед дверима, — щось живе!
Спалахнуло світло, й Гаррі нажахано побачив, що те велике й м'яке виявилося дядьковим обличчям. Дядько Вернон лежав у спальному мішку біля дверей із явним наміром не дати Гаррі зробити саме те, що той задумав. Майже півгодини він шпетив Гаррі, а тоді звелів йому заварити чашечку чаю. Гаррі знічено почовгав до кухні, а коли повернувся, пошта вже прибула й опинилася просто в руках дядька Вернона. Гаррі побачив аж три листи, підписані зеленим чорнилом.
— Я хочу… — почав був він, але дядько Вернон прямо на його очах подер листи на дрібнесенькі шматочки.
Того дня дядько Вернон не пішов на роботу. Лишився вдома й наглухо забив цвяхами вічко для пошти.
— Розумієш, — пояснював він тітці Петунії, тримаючи цвяхи зубами, — якщо вони не зможуть укинути їх сюди, то просто відмовляться від своїх спроб.
12 
