39 
По другий бік від Гаррі Герміона розмовляла з Персі Візлі про уроки:
— Я дуже сподіваюся, що вони почнуться якнайшвидше. Мені так багато ще треба вивчити, мене дуже цікавить трансфігурація, знаєш, перетворення чогось у щось інше; звичайно, це, мабуть, надто складно…
— Ви почнете з дрібничок, обертатимете сірники на голки і таке інше…
Гаррі, розімлівши і майже засинаючи, ще раз глянув на Високий стіл. Геґрід одним духом перехилив свій келих. Професорка Макґонеґел розмовляла з професором Дамблдором. Професор Квірел, і далі в своєму чудернацькому тюрбані, Щось казав учителеві з масним чорним волоссям, гачкуватим носом і пожовклою шкірою.
Все сталося зненацька. Учитель з гачкуватим носом, ковзнувши поглядом повз Квірелів тюрбан, подивився Гаррі просто у вічі, — і раптом гострий пекучий біль пронизав шрам на чолі Гаррі.
— Ой! — ухопився Гаррі за чоло.
— Що сталося? — запитав Персі.
— Н-нічого. — Біль зник так само раптово, як і з'явився. Куди важче було позбутися враження від того погляду. Гаррі збагнув, що цей учитель ставиться до нього вкрай неприязно.
— Хто той учитель, що розмовляє з професором Квірелом? — запитав він Персі.
— О, ти вже знаєш Квірела? Не диво, що він такий нервовий, адже з ним професор Снейп. Він викладає "Зілля і настійки", але неохоче — всі знають, що він мріє посісти місце Квірела. Цей Снейп неймовірно багато знає про темні мистецтва.
Гаррі якийсь час стежив за Снейпом, але той уже не зважав на нього.
Зрештою, позникали й солодощі, і професор Дамблдор знову підвівся. В залі запала тиша.
— Е-е… ще кілька слів, якщо ви вже наїлися й напилися. Перед початком навчального року я маю кілька зауваг. Першокласникам слід пам'ятати, що всім учням заборонено ходити до лісу. Не треба забувати про це й деяким старшокласникам.
Мерехтливий погляд Дамблдора осяяв на мить близнюків Візлі.
— Містер Філч, наш сторож, просив нагадати, що в шкільних коридорах на перервах не можна вдаватися до магії.
Гравців у квідич набиратимуть протягом другого тижня навчання. Всіх охочих виступати за команди своїх гуртожитків прошу звертатися до мадам Руч.
І, нарешті, хочу попередити, що цього року доступ до коридору на четвертому поверсі праворуч заборонено всім, хто не хоче померти в нестерпних муках.
Гаррі засміявся, але його майже ніхто не підтримав.
— Мабуть, жартує? — півголосом запитав він Персі.
— Не думаю, — відповів Персі, насупившись. — Дивно, бо він завжди пояснює, чому нам не можна кудись іти. Скажімо, кожен знає, що в лісі повно хижих звірів. Міг би принаймні старостам сказати.
— А тепер, перед тим як лягати спати, заспіваймо нашу шкільну пісню! — вигукнув Дамблдор. Гаррі помітив, що усмішки решти вчителів стали вельми штучні.
Дамблдор легенько струснув своєю чарівною паличкою, ніби зганяв з неї мух, і з краю палички вилетіла довжелезна золота стрічка, що знялася над столами і, звиваючись, мов змія, почала зображати собою слова.
— Кожен вибирає свою улюблену мелодію, — оголосив Дамблдор. — Ну, починаймо!
І школа загорлала:
- Гоґвортс, Гоґвортс, гостроворсий Гоґвортс,
- просимо уклінно вишколити нас, —
- мудрих і тупеньких, лисих і глухеньких,
- й шмаркачів, що йдуть у перший клас.
- В наших головешках ще гуляє вітер
- і засохлі мухи по кутках лежать,
- там на всі предмети місце віднайдете,
- бо в порожній горщик легко все запхать.
- Дай, будь ласка, Гоґвортс, мудрості своєї,
- і про все таємне чесно розколись.
- Не лінуйся, чемним будь, нас учити не забудь,
- не згорить наш мозок — не-жу-рись!
Пісню закінчували хто коли. Зрештою залишилися тільки близнюки Візлі, які вибрали мелодію дуже повільного похоронного маршу. Дамблдор диригував їм своєю паличкою, а коли вони доспівали, заплескав чи не найголосніше.
— Ох, музика! — розчулився він, витираючи очі. — її чари перевершують усе, що ми тут робимо! Ну, а тепер, спати. Ану бігцем!
Першокласники-ґрифіндорці, обминаючи гурти школярів, рушили слідом за Персі. Вони вийшли з Великої зали й пішли мармуровими сходами вгору. Гарріні ноги знову були наче свинцеві, але цього разу через утому й переїдання. Він був такий сонний, що вже й не дивувався, коли постаті на портретах уздовж коридорів перешіптувались і тикали на них пальцями, або коли Персі двічі заводив їх у двері, приховані розсувними перегородками й висячими гобеленами. Позіхаючи і ледве плентаючись, учні подолали ще кілька сходів, і Гаррі вже думав, що ця блуканина ніколи не скінчиться, аж раптом вони зупинилися.
39 
