74 
З ящика долинули дивні звуки, які, на думку Гаррі, означали тільки те, що ведмедик уже без голови.
— Норбертику, бувай!.. Твоя мамуся ніколи тебе не забу-у-де!.. — крізь сльози прощався Геґрід.
Гаррі з Герміоною накрили ящик плащем-не-видимкою, а тоді й самі сховалися під ним.
Як вони спромоглися дотягти того ящика до замку, вони й самі не розуміли. Наближалася північ. Гкррі з Герміоною штовхали Норберта вгору мармуровими сходами у вестибюлі, а тоді ще далі темними коридорами. Ось іще одні сходи, тоді ще одні… навіть заздалегідь вибраний шлях навпростець не надто полегшував справу.
— Ще трохи! — важко дихаючи, сказав Гаррі, коли вони досягли коридору під найвищою вежею.
Тут раптом щось промайнуло попереду, і вони мало не випустили ящика. Забувши, що їх і так не видно, сховалися в тінь і стежили за темними обрисами двох людей, які зчепилися неподалік. Спалахнула лампа.
Професорка Макґонеґел, у картатому халаті й сітці для волосся, тримала за вухо Мелфоя.
— Попався! — крикнула вона. — Знімаю зі Слизерину двадцять очок! Блукати тут серед ночі, як ти смієш!..
— Ви не розумієте, пані професорко! Сюди йде Гаррі Поттер! У нього дракон!..
— Що за нісенітниці! Як ти смієш мені брехати! Чекай, Мелфою, я ще поговорю про тебе з професором Снейпом!..
Круті гвинтові сходи на верхівку вежі здалися після цього чи не найкоротшими в світі. Лише вибравшись на холодне нічне повітря, вони нарешті скинули плаща, і були втішені, що знову можуть нормально дихати. Герміона аж затанцювала.
— Мелфоя піймали! Ура!.. Я зараз заспіваю!
— Не треба, — порадив їй Гаррі.
Вони чекали, глузуючи з Мелфоя, а Норберт кидався туди-сюди у своєму ящику. Приблизно за десять хвилин з темряви зринули чотири мітли.
Друзі Чарлі виявилися людьми веселими й завзятими. Вони показали Гаррі й Герміоні підготовлені ремені, на яких можна було перенести Норберта. Всі разом надійно закріпили ящик, потисли одні одним руки, і чотири мітли з висячим поміж них великим ящиком знялися в небо.
Нарешті Норберт зникав… зникав… зник.
Вони бігли гвинтовими сходами донизу, і на серці у них було так само легко, як і в руках, що вже не тягли Норберта. Дракона немає, Мелфоя піймано, — хіба тепер щось могло зіпсувати їхню радість?
Відповідь на це вони отримали біля підніжжя сходів. Коли вони вийшли в коридор, з пітьми зненацька вигулькнуло обличчя Філча.
— Так-так-так, — прошипів він, — здається, ми маємо неприємності!
Гаррі з Герміоною забули на вежі плаща-невидимку.
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ
Заборонений ліс
Чогось гіршого вже й не могло бути.
Філч завів їх до кабінету професорки Макґонеґел на першому поверсі, де вони мовчки сіли й чекали. Герміона тремтіла. Гаррі перебирав у голові різні варіанти виправдань, алібі і фантастичних пояснень, але кожна наступна версія була ще гірша за попередню. Цього разу він навіть не уявляв, як вибратися з халепи. Їх просто загнано в кут. Як можна бути такими дурними, щоб забути плаща? І як пояснити професорці Макґонеґел, чому вони не спали, а крадькома блукали школою серед ночі, вже не кажучи про те, чому опинилися на найвищій вежі, доступ до якої відкритий тільки під час уроків астрономії. Додати сюди Норберта і плаща-невидимку, і вже можна спокійно починати пакувати валізи.
Гаррі думав, що чогось гіршого вже й не могло бути? Він помилявся. Коли з'явилася професорка Макґонеґел, вона привела з собою Невіла.
— Гаррі! — вигукнув Невіл, побачивши їх удвох. — Я намагався знайти вас і попередити, бо я почув, як Мелфой казав, що він вас упіймає! Він казав, Що у вас дра…
Гаррі нестямно замахав головою, щоб зупинити Невіла, але професорка Макґонеґел усе побачила. Нависнувши над ними, вона, здавалося, почне зараз вивергати з рота полум'я незгірше за Норберта.
Я б ніколи не повірила, що ви на таке здатні! Містер Філч каже, що ви були на верхівці астрономічної вежі! Зараз перша година ночі!.. Як ви це поясните?
Герміона вперше не змогла відповісти на запитання вчителя. Незворушна, мов статуя, вона втупилася в підлогу.
— Здається, я розумію, що сталося, — сказала професорка Макґонеґел. — Не треба бути генієм, щоб здогадатися. Ви нагодували Драко Мелфоя побрехеньками про дракона, щоб витягти його з ліжка і щоб він наткнувся на когось із учителів. Я вже його впіймала. Вам, мабуть, видається дуже кумедним, що й Лонґботом почув цю байку і також у неї повірив?
74 
