125 
- Дякую, - сонно пробурмотів Рон. Поки він здирав паперову обгортку, Гаррі зіскочив з ліжка, відкрив валізу й почав шукати Карту Мародера, яку ховав після кожного використання. Він повикидав з валізи половину її вмісту, поки знайшов карту під скрученими шкарпетками, в яких він і досі тримав пляшечку з відваром успіху фелікс-феліціс.
- Нарешті, - пробурмотів він, сідаючи з картою на ліжко. Легенько вдарив по ній паличкою і прошепотів, щоб не почув Невіл, який проходив поруч:
«Урочисто присягаю не затівати нічого доброго».
- Які класні, Гаррі! - зрадів Рон, розмахуючи парою новеньких квідичних воротарських рукавиць з Гарріного пакунку.
- Прошу, прошу, - неуважно відповів Гаррі, шукаючи в слизеринській спальні Мелфоя. - Не думаю, що він ще спить…
Рон не відповів; він захопився розгортанням пакунків З гостинцями, час від часу щось радісно вигукуючи.
- Добрий улов цього року! - оголосив він, показуючи важкого золотого годинника з чудернацьким символами по обідку та малесенькими рухомими зірочками замість стрілок.
- Дивися, що мама з татом подарували! Слухай, та я ж через рік повнолітній…
- Круто, - Гаррі мигцем глянув на годинника, а тоді ще уважніше придивився до карти. Де ж той Мелфой? Він не снідав за слизеринським столом у Великій залі… його не було біля Снейпа, що сидів у своєму кабінеті… не було ані в туалеті, ані в шкільній лікарні…
- Хочеш?-проплямкав з повним ротом Рон, пропонуючи коробку шоколадних казанків.
- Ні, дякую, - підвів голову Гаррі. - Мелфой знову десь пропав!
- Та не міг він. - Рон запхав у рот ще один казанок, а тоді зіскочив з ліжка й почав одягатися. - Поспіши, бо доведеться являтися на порожній шлунок… хоч так, мабуть, було б легше…
Рон задумливо глянув на коробку з шоколадними казанками, махнув рукою й пригостився третьою цукеркою.
Гаррі вдарив по карті чарівною паличкою, промимрив «Шкоди заподіяно», хоч нічогісінько й не сталося, швидко вдягся, обмірковуючи ситуацію. Мусить бути якесь пояснення періодичних зникнень Мелфоя, але йому просто нічого не спадало на думку. Найкраще було б ходити за ним назирці, але навіть з плащем-невидимкою ця ідея була нереальна: у Гаррі ж були уроки, тренування з квідичу, домашні завдання і явлення; він не зміг би цілими днями ходити за Мелфоєм так, щоб ніхто не помітив його відсутності.
- Готовий?-спитав він Рона.
Гаррі уже виходив зі спальні, а Рон навіть не ворухнувся, так і стояв, притулившись до стовпчика ліжка, й дивився порожнім поглядом в омите дощем вікно.
- Роне? Сніданок.
- Я не голодний.
Гаррі здивовано на нього глянув.
- Ти ж казав…
- Ну, добре, піду з тобою. - зітхнув Рон, - але їсти не хочу. Гаррі підозріло до нього придивився. -Ти щойно вмолотив півкоробки шоколадних казанків.
- Не в тому річ. - знову зітхнув Рон. - Ти… ти не зрозумієш.
- Це вже точно, - зізнався здивований Гаррі й повернувся, щоб відчинити двері.
- Гаррі! - зненацька вигукнув Рон.
- Що?
- Гаррі, я цього не витримаю!
- Чого ти не витримаєш? - не на жарт стурбувався Гаррі. Рон зблід, і здавалося, що його зараз знудить.
- Я постійно про неї думаю! - хрипко простогнав Рон.
Гаррі роззявив рота. Він такого не сподівався й волів би не чути. Дружба дружбою, але якщо Рон почне називати Лаванду Лавця-Вавця, то доведеться покласти цьому край.
- І чому ж це заважає тобі снідати? - Гаррі намагався в усю цю бридню влити хоч краплину здорового глузду.
- Вона, мабуть, і не здогадується про моє існування, - розпачливо махнув рукою Рон.
- Ще й як здогадується,-Гаррі вже нічого не розумів. - Ви з нею постійно лижетеся.
Рон кліпнув очима. -Ти про кого?
- Це ти про кого?-Гаррі відчував, що розмова заходить у глухий кут.
- Про Ромільду Вейн. - ніжно промовив Рон, і все його обличчя засвітилося, наче осяяне сонячним промінням.
Вони майже хвилину дивилися один на одного. Нарешті Гаррі запитав:
- Це жарт, чи як? Ти ж пожартував.
- Мені здається… Гаррі, мені здається, що я в неї закохався. - здушеним голосом промимрив Рон.
- О'кей. - Гаррі підійшов до Рона. щоб краще бачити його осклілі очі й бліде обличчя, - о'кей… а тепер скажи це ще раз, але цілком серйозно.
- Я її кохаю, - ледь чутно повторив Рон. - Ти бачив її волосся? Чорне, блискуче й шовковисте… а очі? Її великі темні очі? А її…
- Дуже смішно. - урвав його Гаррі, - але жарт закінчився, чув? Досить.
Він повернувся до виходу, і тут хтось щосили заїхав йому в праве вухо. Похитуючись, Гаррі озирнувся. Рон з перекошеним від люті лицем приготувався вдарити його кулаком вдруге.
125 
