очень нудно 
53 
Дамблдор обвів учнів поглядом своїх синіх очей, а тоді знову всміхнувся.
- А зараз на вас чекають ліжка, теплі й затишні, і я розумію, що для вас зараз найголовніше - добре відпочити перед завтрашніми уроками. Отож побажаймо собі солодких снів. На добраніч!
Зі звичним оглушливим скреготом відсунулися лави, і сотні учнів ринули з Великої зали до своїх спалень. Гаррі, котрий аж ніяк не квапився виходити з юрбою, що на нього витріщалася, чи опинятися поблизу Мелфоя, даючи тому привід ще раз похизуватися оповіддю про розквашений ніс, затримався позаду, вдаючи, що зашнуровує кросівку. Ґрифіндорці тим часом подалися до виходу. Герміона кинулася виконувати свої обов'язки старости й повела першокласників, а Рон залишився з Гаррі.
- То що сталося з твоїм носом? - запитав Рон. коли вони виходили з зали у самому хвості натовпу, на безпечній відстані від надто цікавих вух.
Гаррі йому розповів. Те, що Рон не розреготався, було, мабуть, ознакою міцності їхньої дружби.
- Я бачив, що Мелфой показував на миґах щось про ніс. - сказав він похмуро.
- Не треба більше про це. - з гіркотою попросив Гаррі. - Послухай краще, що він казав до того, як мене виявив…
Гаррі сподівався, що Рона приголомшать Мелфоєві вихваляння. Але на Рона це не справило враження, підтвердивши думку Гаррі про його впертість і тупість.
- Та ну. Гаррі, він просто понтувався перед Паркінсонкою… ну яке завдання давав би йому Відомо-Хто?
- А як ти знаєш, що Волдеморту не потрібен у Гоґвортсі шпигун? Це було б не вперше…
- Гаррі. ліпше не називай се ім'я, - почувся за спиною докірливий голос Геґріда. Гаррі озирнувся й побачив, що велетень докірливо хитає головою.
- Дамблдор це ім'я називає, - вперто наполіг Гаррі.
- Ну. так, але ж то Дамблдор, га? - голос у Геґріда був таємничий. -То чого ж ти, Гаррі спізнивси? Я переживав.
- Мене затримали в поїзді, - відповів Гаррі. - А ти чому спізнився?
- А я був з Ґропиком, - радісно повідомив Геґрід. - Не помітив, як пролетів час. Він тепер має в горах нову хатку, Дамблдор усьо влаштував… файна така велика печерка. Він тепер набагато щасливіший, ніж був у тому Лісі. Ми з ним файненько побалакали.
- Справді? - перепитав Гаррі, уникаючи Ронового погляду. Коли він познайомився з Геґрідовим братом по матері, зловісним велетом, що мав хист до виривання дерев з корінням, словниковий запас того складався з п'яти слів, двоє з яких він не вмів до пуття вимовити.
- Він направду прогресує,-гордо повідомив Геґрід. - Ви си здивуєте. Я гадаю, що варто вивчити його собі на помічника.
Рон голосно пирхнув, але зумів прикинутись, що це він так сильно чхає. Вони вже стояли біля дубових вхідних Дверей.
- Ну, то я вас побачу завтра, перший урок буде відразу по обіді. Прийдіть троха швидше й зможете привітатиси з Бак… йой, себто з Чахокрилом!
Бадьоро попрощавшись помахом руки, він переступив поріг і пошкандибав у темряву.
Гаррі й Рон перезирнулися. Гаррі не сумнівався, що Рона охопило таке ж гнітюче відчуття, що і його самого.
- Ти не вивчатимеш догляду за магічними істотами?
Рон заперечливо похитав головою.
- Ти теж ні?
Гаррі теж похитав головою. - І Герміона, - запитав Рон, - теж не вивчатиме?
І знову Гаррі похитав головою. Що скаже Геґрід, коли довідається, що троє його улюблених учнів відмовилися від його предмету, він навіть не хотів думати.
