12 
— То ми їдемо чи ні? —заревів дядько Вернон, знову з'являючись у дверях. — Я чув, що в нас напружений графік!
— Так, так, їдемо, — відказав йому Дідалус Діґл, який ошелешено спостерігав за цим обміном "люб'язностями" і тепер намагався себе опанувати. — Нам справді час виру шати, Гаррі…
Він підбіг до Гаррі й обома руками стис його долоню.
— …на все добре тобі. Сподіваюся зустрітися з тобою знову. Увесь чаклунський світ покладає на тебе свої надії.
— О, — зніяковів Гаррі, — добре. Дякую.
— Прощавай, Гаррі, — Гестія теж потисла йому руку. — Усі наші думки будуть з тобою.
— Сподіваюся, все буде гаразд, — сказав Гаррі, зиркнувши на тітку Петунію й Дадлі.
— О, я певний, що ми ще станемо найкращими друзяками, — бадьоро відповів Діґл, помахав капелюхом і вийшов з вітальні.
Гестія подалася за ним.
Дадлі обережно вивільнився з материних обіймів і підійшов до Гаррі, що ледве стримав бажання налякати його чарами. Дадлі простяг гладку рожеву долоню.
— Нічого собі, Дадлі, — здивувався Гаррі, а тітка Петунія знов заридала, — невже дементори вдмухнули в тебе іншу людину?
— Не знаю, — пробурмотів Дадлі. — До зустрічі, Гаррі.
— Ага… —сказав Гаррі і потиснув Дадлі руку. — Можливо. Тримайся, Великий Дад.
Дадлі зобразив подобу усмішки й потупав з кімнати. Гаррі чув, як хрускотить під його важкими кроками гравій на доріжці і як грюкнули дверцята машини.
Тітка Петунія, що саме витирала лице хустинкою, озирнулася на цей звук. Вона не сподівалась опинитися наодинці з Гаррі. Квапливо запихаючи вологу хустинку в кишеню, сказала:
— Ну… до побачення, — і, не дивлячись на небожа, пода лася до дверей.
— До побачення, —озвався Гаррі.
Петунія зупинилась і озирнулася. Якусь мить Гаррі мав дивне відчуття, ніби тітка хотіла щось йому сказати. Вона окинула його чудним несміливим поглядом і вже розтулила було рота, однак тоді, ледь—ледь сіпнувши головою, прожогом вискочила з дому вслід за чоловіком і сином.
— РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ —
Семеро Поттерів
Гаррі вибіг по сходах у свою кімнату й підскочив до вікна саме вчасно, щоб побачити, як Дурслева машина виїхала з заїзду і віддалилася по дорозі. На задньому сидінні між тіткою Петунією й Дадлі стирчав Дідалусів циліндр. Наприкінці Прівіт—драйв машина звернула праворуч, на мить відбила вікнами багрянець призахідного сонця й зникла.
Гаррі взяв Гедвіжину клітку, "Вогнеблискавку" й рюкзак, востаннє обвів поглядом свою неприродно охайну кімнату, незграбно спустився в коридор і склав там біля сходів клітку, мітлу й наплічник. Швидко смеркало й коридор повнився вечірніми тінями. Дивно було стояти тут мовчки й усвідомлювати, що назавжди покидаєш цей дім. Колись давно, як Дурслі їхали десь порозважатися, а його залишали тут, ці години самотності ставали для нього справжньою насолодою. Він похапцем висмикував щось смачненьке з холодильника й біг нагору погратися на комп'ютері Дадлі, або вмикав телевізор і перемикав канали, шукаючи щось до душі. Згадавши ті часи, Гаррі відчув дивну порожнечу в грудях, наче згадав про втраченого меншого брата.
— Ти не хочеш востаннє глянути на дім? —запитав Гедвіґу, котра сердито ховала голову під крило. — Ми вже ніколи сюди не повернемось. Невже не хочеш згадати, як нам було тут гарно? Глянь, наприклад, на цей килимок під дверима. Які спогади… Дадлі його обблював, коли я врятував його від дементорів… А виявилося, що він усе ж мені вдячний, можеш у це повірити?… А торік влітку у ці двері ввійшов Дамблдор…
На якусь мить Гаррі згубив думку, та Гедвіґа, замість допомогти її знайти, вперто ховала голову під крило. Гаррі відвернувся від вхідних дверей.
— А отут, Гедвіґо… — Гаррі відчинив дверцята комірчини під сходами, —…я колись спав! Ти мене тоді ще не знала… О, ти диви, яка ж вона малесенька, я вже й забув…
Гаррі подивився на складене в коморі взуття та парасольки, й пригадав, як він, прокидаючись, майже щоранку бачив на сходах над головою кількох павуків. Він тоді ще не знав про справжню свою натуру; ще не знав, як загинули батьки і чому з ним так часто траплялися різні дивні події. Але Гаррі й досі пам'ятав ті сни, що вже тоді його переслідували: тривожні сни, в яких спалахувало зелене сяйво, а якось (дядько Вернон ледь не розбив машину, коли Гаррі розповів про цей сон) йому приснився летючий мотоцикл…
12 
