Последние отзывы

  160  

— То ви… ви, містере Олівандер, серйозно вважаєте, що така чарівна паличка існує? — запитала Герміона.

— О, так, — підтвердив Олівандер. — Причому цілком можливо простежити шлях цієї чарівної палички протягом усієї історії. Існують, звісно, певні прогалини, досить довгі періоди, коли вона зникала, її тимчасово губили чи ховали, але невдовзі вона завжди з'являлася. Вона має певні визначальні характеристики, і хто вивчав мистецтво виготовлення чарівних паличок, їх легко впізнає. Є старі записи, деякі трохи туманні, зроблені мною та іншими майстрами чарш—них паличок для кращого розуміння й вивчення нашого ремесла. Вони доволі достовірні.

— То ви… ви не думаєте, що це просто казка чи міф? — з надією запитала Герміона.

— Ні, — заперечив Олівандер. — Я не знаю, чи неминуче треба скоїти вбивство, щоб оволодіти нею. її історія кривава, але, можливо, це тому, що вона така бажана річ, що збурює чаклунські пристрасті. Неймовірно потужна, небезпечна, коли потрапляє в лихі руки, вона незмінно вабила своєю могутністю всіх нас, хто вивчав можливості чарівних паличок.

— Містере Олівандер, — запитав Гаррі, — це ви сказали Відомо—Кому, що бузинова паличка була в Ґреґоровича?

Олівандер зблід іще більше — якщо це було можливо. Він тепер нагадував примару. —Але як ти це… звідки ти?… — ковтнув він слину.

— Хай вас не турбує, звідки я це знаю, — сказав Гаррі й на мить заплющив очі, коли запалав його шрам, і він на кілька секунд побачив головну вуличку Гоґсміда, ще темну, бо школа лежала набагато північніше. — Ви сказали Відомо—Кому, що Ґреґорович мав цю чарівну паличку?

— Це були чутки, — прошепотів Олівандер. — Чутки, що ходили багато років тому, задовго до твого народження! Я думаю, Ґреґорович сам їх поширював. Ти ж розумієш, як сприяли його бізнесу розмови про те, що він досліджував і відтворював властивості бузинової палички!

— Так, я розумію, —погодився Гаррі. Він звівся на ноги. — Містере Олівандер, останнє запитання, і відпочивайте. Що вам відомо про Смертельні реліквії?

— Про… про що? — пробурмотів спантеличений майстер чарівних паличок.

— Про Смертельні реліквії.

— Боюся, що я й гадки не маю, про що ти говориш. Це також пов'язане з чарівними паличками?

Гаррі пильно вдивився в його запале обличчя й повірив, що Олівандер не прикидається. Він справді не чув про реліквії.

— Дякую вам, — сказав Гаррі. — Дуже вам дякую. Відпо чивайте.

Олівандер був вражений.

— Він мене катував! — зойкнув він. — Закляттям "Круці—атус"… ти й уявити собі не можеш…

— Я можу, — заперечив Гаррі. — Ще й як можу. Відпочивайте, будь ласка. Дякую за все, що ви нам розповіли.

Він повів Рона й Герміону сходами донизу. Проходячи повз двері кухні, побачив Білла, Флер, Луну й Діна — вони сиділи за столом і пили чай. Усі подивилися на Гаррі, та він лише кивнув їм головою і вийшов надвір, у сад. Рон і Герміона — за ним. Попереду виднівся червонястий горбок землі над могилою Добі, і Гаррі пішов до нього, а біль у голові ставав дедалі нестерпніший. Були потрібні величезні зусилля, щоб заблокувати видіння, але він знав, що недовго ще йому чинити опір. Дуже скоро він піддасться цим видінням, щоб перевірити, чи його припущення правильні. Потрібне ще одне невеличке зусилля, щоб усе пояснити Ронові й Герміоні.

— Ґреґорович володів бузиновою паличкою дуже давно, — сказав він. — Я бачив, як Відомо—Хто його шукав. А коли знайшов, то виявив, що в Ґреґоровича палички вже нема, її в нього вкрав Ґріндельвальд. Як Ґріндельвальд довідався, що вона була у Ґреґоровича, я не знаю… але якщо сам Ґреґорович був такий дурний, що поширював ці чутки, то довідатись було неважко.

Волдеморт був біля воріт Гоґвортсу Гаррі бачив, як він там стоїть, і ще бачив ліхтар, що погойдувався в досвітній темряві щораз ближче.

— І Ґріндельвальд скористався бузиновою паличкою, щоб стати всемогутнім. Та коли він уже був на вершині своєї могутності, Дамблдор зрозумів, що лише він зможе його зупинити, і він зіткнувся з Ґріндельвальдом у двобої, пере міг його й заволодів бузиновою паличкою.

— Дамблдор заволодів бузиновою паличкою? —здивувався Рон. — А де ж тоді… де вона зараз?

— У Гоґвортсі, — відповів Гаррі, силкуючись залишатися з ними в садочку на вершині кручі.

— То гайда туди! —вигукнув Рон. — Гаррі, треба її забрати, поки він не забрав!

— Уже пізно, — заперечив Гаррі. Він нічого не міг з собою вдіяти, лише обхопив руками голову, наче це допомагало опиратися. — Він знає, де вона. Він уже там.

  160