очень нудно 
176 
— Чи мені здається, — крикнув Рон після довгої мовчанки, — чи то ми й справді заходимо на посадку?
Гаррі глянув униз і побачив темно—зелені гори та мідно—зелені, в променях призахідного сонця, озера. Ландшафт ставав виразніший і детальніший. Гаррі зазирнув ще далі і, зауваживши яскраві відблиски на воді, здивувався — невже дракон зачув прісну воду? Дракон опускався нижче й нижче, неначе по великій спіралі, обравши, вочевидь, для посадки якесь озерце.
— Треба стрибати, коли він добряче знизиться! — крик нув Гаррі друзям. — Стрибнемо в воду, перш ніж до нього дійде, що ми тут!
Вони погодилися, хоч Герміона, щоправда, без особливого ентузіазму.
І ось Гаррі побачив, як величезне жовте черево дракона віддзеркалюється на дрібненьких хвильках.
— ПОЇХАЛИ!
Він зісковзнув з дракона і стрибнув у озеро. Падати довелося довше, ніж сподівався, і він, боляче вдарившись об поверхню озера, каменем шубовснув у крижане, зелене, заросле водоростями нутро. Виринув, відсапуючись, з води, і побачив великі брижі, що колами розходилися там, де впали Рон і Герміона. Дракон, здається, так нічого й не помітив. Він низько летів над озером за якихось п'ятнадцять метрів од них, зачерпуючи своєю пошрамованою пащею воду. Коли Рон і Герміона, відпльовуючись і хапаючи ротом повітря, вигулькнули з озера, дракон уже долетів до дальнього берега і там приземлився.
Друзі попливли у протилежний бік. Озеро було не дуже глибоке. Невдовзі вони вже не так пливли, як брели, продираючись крізь водорості й намул. Нарешті, мокрі, засапані і виснажені, попадали на слизьку траву.
Напівжива Герміона страшенно кашляла й тремтіла. Пересилюючи бажання трохи полежати й подрімати, Гаррі звівся, похитуючись, на ноги, витяг чарівну паличку й почав вичак—ловувати довкола них звичні захисні закляття.
Закінчивши, долучився до друзів. Відколи вони вирвалися зі сховища, він уперше міг належно їх роздивитися. Обличчя й руки в обох були вкриті запаленими червоними опіками, а одяг місцями був обсмалений. Вони здригалися від болю, кроплячи свої численні рани есенцією ясенця. Герміона подала флакончик Гаррі і витягла три пляшки гарбузового соку, прихопленого з котеджу "Мушля", а заодно і три чисті сухі мантії. Вони перевдягайся й почали жадібно дудлити сік.
— Ну, що ж, добре те, що ми здобули горокракс, — озвався нарешті Рон, що сидів і дивився, як відростає шкіра на його руках. — А погано те, що…
— …нема меча, — процідив крізь зуби Гаррі, кроплячи ясенцем дірку в джинсах, під якою червонів опік.
— Нема меча, — повторив Рон. — Це шахраювате мале падло…
Гаррі скинув мокру куртку, вийняв з кишені горокракс і поклав на траву перед ними.
Чашечка поблискувала на сонці, а вони дивилися на неї, допиваючи сік.
— Добре, що цього разу хоч не доведеться тарабанити це на собі, —а було б прикольно чалапати з чашкою на шиї, — сказав Рон, витираючи рукою рота.
Герміона подивилася на той бік озера, де й досі хлебтав воду дракон.
— Як думаєте, що з ним зроблять? — запитала вона. — Усе буде нормально?
— Ти вже, як Геґрід, — усміхнувся Рон. — Це ж дракон, Герміоно, він дасть собі раду. Подумай краще про нас.
— Тобто?
— Ну, я не знаю, як тобі на це делікатно натякнути, — зіронізував Рон, — але я припускаю, що хтось таки міг помі тити, як ми вдерлися у "Ґрінґотс".
Вони всі втрьох розреготалися й довго не могли зупинитись. Хоч боліли ребра і в голові паморочилося від голоду, Гаррі упав горілиць на траву й реготав, дивлячись на багряне небо, аж йому пересохло в горлі.
— То що ж нам тепер робити? —запитала нарешті Герміона, гикаючи й намагаючись говорити серйозно. — Він зрозуміє, правда? Відомо—Хто зрозуміє, що ми довідалися про горокракси!
— Може, вони побояться йому сказати? — з надією озвався Рон. — Може, це все замнуть…
Небо, пахощі озерної води, звук Ройового голосу — усе раптом зникло. Біль пронизав голову Гаррі, наче удар меча. Він опинився у тьмяно освітленій кімнаті, перед ним півколом виструнчилися чаклуни, а на підлозі до його ніг припала чиясь маленька тремтяча постать.
— Що ти варнякнув? — голос його був високий і холодний, але всередині все палало від люті й жаху. Єдине, чого він так боявся… але це просто неможливо — як? яким чином?…
Ґоблін тремтів, не в силах бачити над собою ці червоні очі. —Повтори!—пробурмотів Воддеморт. — Ану повтори!
— В—володарю, — затинаючись, пробелькотів ґоблін і чорнющі очі вирячилися з жаху, — в—володарю… ми п—пробували їх з—зупинити… обманом, володарю… вдерлися… вдерлись у… сховище… Лестранжів…
176 
