очень нудно 
74 
— Що ж, — поволі промовив Рон, — хай буде завтра… Думаю, нам треба туди піти вдвох із Гаррі.
— Ой, не починай знову! — зітхнула Герміона. — Скільки можна товкти воду в ступі?
— Тинятися біля входу під плащем — то одне, а тут, Гер—міоно, йдеться про інше, — Рон тицьнув пальцем у "Щоденний віщун" десятиденної давності. — Ти у списку маґлород—ців, які не з'явилися на співбесіду!
— А ти зараз помираєш від бризкухи в "Барлозі"! Якщо комусь і залишатися тут, то це має бути Гаррі, бо його голову оцінили в десять тисяч ґалеонів…
— Чудово, я залишуся, — пирхнув Гаррі. —Але не забудьте повідомити, коли знищите Волдеморта.
Рон і Герміона розсміялися, а шрам у Гаррі на лобі сіпнувся з болю. Він схопився за нього рукою. Побачив, як звузилися Герміонині очі, і вдав, ніби просто відкидає з очей волосся.
— Якщо ми підемо всі втрьох, то нам треба буде роз'яв— лятися поодинці, — сказав Рон. — Ми всі вже не вмістимося під одним плащем.
Біль у шрамі посилювався. Гаррі встав. До нього одразу ж підбіг Крічер.
— Хазяїн не доїв суп, а може, хазяїн волів би скуштувати смачненького тушкованого м'ясця, чи пирога з мелясою, до якого хазяїн такий небайдужий?
— Дякую, Крічере, я зараз повернуся… е—е… біжу в туалет. Розуміючи, що Герміона дивиться на нього з підозрою,
Гаррі швидко вибіг по сходах у коридор, тоді на другий поверх, заскочив у ванну кімнату й зачинив за собою двері. Стогнучи від болю, важко повалився на чорну ванну з кранами у формі змійок з роззявленими пащеками й заплющив очі…
Він плавно рухався по тьмяно освітленій вуличці. Будинки по обидва боки були з високими дерев'яними фронтонами й нагадували пряничні хатки з казки.
Він підійшов до одного й побачив при дверях свою білу руку з довжелезними пальцями. Постукав. Відчув, як наростає хвилювання…
Двері відчинила усміхнена жінка. Коли вона побачила Гаррі, лице її застигло, радість зникла, а натомість з'явився жах…
— Ґреґорович? — пролунав пронизливий холодний голос. Вона захитала головою; спробувала зачинити двері. Біла
рука міцно їх притримала, не давши захряснутись…
— Мені потрібен Ґреґорович.
— Er wohnt hier nicht mehr ! — закричала жінка, хитаючи головою. — Він тут не жити! Він тут не жити! Я його не знати!
Облишивши спроби зачинити двері, вона почала відступати вглиб темного коридору, а Гаррі насувався на неї, тримаючи в довжелезних пальцях чарівну паличку.
— Де він?
— Das weifi ich nicht! Він виїхати! Я не знати, я не знати! Він підняв паличку. Вона закричала. У коридор вибігло двоє маленьких дітей. Вона спробувала затулити їх руками. Спалахнуло зелене світло…
— Гаррі! ГАРРІ!
Він розплющив очі; сповз на підлогу. Герміона гатила в двері.
— Гаррі, відчини!
Він зрозумів, що, мабуть, кричав. Підвівся і відчинив. Герміона одразу ввірвалася у ванну, ледь не втративши рівноваги, і підозріло роззирнулася довкола. Рон забіг за нею й розгублено почав тицяти чарівною паличкою в кожен куток прохолодної ванної кімнати.
— Що ти тут робив? — суворо запитала Герміона.
— А що тут, на твою думку, роблять? —з удаваною бравадою відповів він.
— Ти верещав, наче тебе різали! — пояснив Рон.
— Та ну… Мабуть, задрімав чи…
— Гаррі, не треба мати нас за дурнів, — глибоко вдихнула Герміона. — Ми ще внизу зрозуміли, що в тебе заболів шрам, бо ти став білий, як стіна.
Гаррі сів на краєчку ванни.
— Що ж. Я бачив, як Волдеморт убив якусь жінку. Тепер, мабуть, уже повбивав усіх її рідних. Хоч йому це було ні до чого. Просто вони, як тоді Седрік, опинилися не там…
— Гаррі, не допускай, щоб таке повторювалося! — Гермі—онин голос луною пронісся по ванній кімнаті. —Дамблдор хотів, щоб ти захищався блокологією! Він вважав, що цей зв'язок небезпечний… Гаррі, цим може скористатися Волде—морт! Що доброго в тому, щоб бачити, як він катує і вбиває, чим це допоможе?
— Зате я знаю, що він робить, — пробурмотів Гаррі. —То ти навіть не намагаєшся його заблокувати?
— Герміоно, я не можу. Ти знаєш, що я поганий блоколог, у мене це ніколи не виходило.
— Бо ти не старався! — палко заперечила вона. — Я не розумію, Гаррі… тобі що, подобається мати цей особливий зв'язок, чи спорідненість, чи що там воно…
Вона затнулася від погляду, який він на неї кинув, коли підвівся.
— Подобається? — тихо перепитав він. — А тобі б таке сподобалося?
— Я… ні… вибач, Гаррі, я не хотіла…
74 
