Последние отзывы

  4  

Я спробував подзвонити йому з рожевого телефону в «Данкін Донатс». Звісно, вдома його не застав, а тому залишив йому на автовідповідачеві повідомлення, що маю до нього важливу розмову. Потім кинув газети в урну для сміття й пішов додому. По дорозі додому все думав, чого це В’єтнам і Камбоджа воюють між собою. Незрозуміло. Який заплутаний цей світ!

Сьогодні був день наведення порядку.

Я мав зробити силу-силенну справ. Бувають такі дні, коли треба стати реалістом і вступити у відкритий бій із реальністю.

Передусім я відніс у пральню кілька сорочок і стільки ж приніс додому. Потім зайшов у банк, зняв із рахунку грошей, заплатив за телефон і газ. Переказав власнику квартплату за місяць. У шевській майстерні замінив набійки на черевиках. Купив батарейки для будильника та шість чистих аудіокасет. Потім повернувся додому і під звуки радіо Еф-І-Ен ^[7]заходився прибирати квартиру. Подраїв дочиста ванну. Вийняв усе з холодильника, витер його зсередини й акуратно порозкладав продукти на поличках. Вичистив газову плитку, фільтри кондиціонера, вимив підлогу, вікна й зібрав сміття в кульки. Постелив свіже простирадло, змінив наволочки на подушках. Пропилососив. На все це пішло години дві. Коли, підспівуючи гурту «Styx» у виконанні пісні «Mister Roboto», витирав ганчіркою жалюзі, задзеленчав телефон. Дзвонив Ґотанда.

— Чи не могли б ми з тобою поговорити віч-на-віч? Нетелефонна розмова, — сказав я.

— Гаразд… А це терміново? Зараз у мене трохи роботи назбиралося. Маю встигнути і на кіностудію, і на знімання рекламного ролика для телебачення. Через два-три дні звільнюсь і зможу спокійно побалакати з тобою, а тепер…

— Вибач, що відриваю тебе від важливих справ. Та, розумієш, загинула людина, — сказав я. — Наш спільний знайомий. Поліція заворушилася.

Ґотанда замовк. Спокійним красномовним мовчанням. Досі я думав, що мовчання — це коли хтось просто нічого не говорить. Та мовчання Ґотанди було особливим. Як і все інше, властиве його вдачі, воно було вишуканим, стриманим, інтелігентним. Дивна річ: мені здалося, що якби я прислухався, то почув би, з якою швидкістю працює його мозок.

— Зрозумів. Гадаю, що заскочу до тебе сьогодні ввечері. Однак не виключено, що запізнюся. Нічого?

— Нічого, — відповів я.

— Подзвоню тобі, мабуть, о першій або другій. Вибач, але раніше не матиму часу.

— Гаразд. Я не лягатиму, почекаю.

Поклавши трубку, я слово за словом пригадав нашу розмову.

Загинула людина. Наш спільний знайомий. Поліція заворушилася.

«Геть-чисто як у детективному фільмі», — подумав я. Усе, до чого має відношення Ґотанда, скидається на кіно. Чому? Здається, ніби реальність поволі відступає назад. І створюється враження, ніби граєш відведену тобі роль. Мабуть, у нього така аура. Я уявив собі, як Ґотанда виходить зі своєї «Мазераті» — у темних окулярах, піднявши комір пальта. Сама елегантність. Як на рекламі автомобільних радіальних шин… Я похитав головою і взявся довитирати жалюзі. Досить! Сьогодні — день повернення до реальності.

* * *

О п’ятій годині я прогулявся аж до Харадзюку і в крамничках уздовж вулиці Такесіта спробував знайти значок із зображенням Елвіса. Траплялася мені там сила-силенна значків — гуртів «Kiss», «Johnny», «Iron Maiden», «AC/DC», «Motorhead», Майкла Джексона і гурту «Prince», — але тільки не Елвіса. І лише в третій крамничці я нарешті помітив значок із написом «ELVIS ТНЕ KING» ^[8]і відразу його купив. Щоб пожартувати, я поцікавився у продавщиці, чи немає в них значка гурту «Sly and the Family Stone». Продавщиця, дівчина років сімнадцяти-вісімнадцяти зі стрічкою в підібраному волоссі, глянула на мене в повному розгубленні.

— А що це таке? Ніколи не чула. Нью-вейв чи панк?

— Ну, щось посередині.

— Останнім часом стільки всього нового з’являється! Просто дивно! — сказала вона, прицмокнувши язиком. — За всім не встигнеш.

— І не кажіть, — погодився я.

Після того я зайшов у ресторанчик «Цуруока», випив там пива і з’їв порцію темпури ^[9]. Так безцільно минав час, аж поки не зайшло сонце. Sunrise, sunset… ^[10]Я виступав у ролі двовимірного Пекмана, що без будь-якої мети рухається на екрані монітору та з’їдає перед собою пунктирну лінію. Здавалося, що моє становище ніяк не змінюється. Що я ні до чого не наближаюся. На півдорозі переді мною з’явилися нові розгалуження. А головна лінія, що зв’язувала мене з Кікі, обірвалась. Я начебто збився на манівці. І марно витратив час і зусилля на допоміжні сцени якоїсь п’єси ще перед тим, як добратися до головної. Та, власне, у якій сцені відбувається головна дія? І чи взагалі щось відбувається?

  4