83 
Далеко не все наш читач сприйме в цьому творі. Насамперед, викликає рішуче заперечення та фаталістична приреченість, з якою Рей Бредбері описує вибух ядерної війни на Землі. За письменником виходить, що така війна неминуча, що їй не можна запобігти. Цілком ясно, що подібна концепція прямо запозичена з настанов теоретиків “холодної війни”, від яких автор не вміє відійти. Рей Бредбері не розуміє того, що народи світу можуть примусити капіталістичні уряди покласти край гонитві озброєнь, що миролюбні сили людства дедалі більше розгортають боротьбу за мирне співіснування народів і держав з різними устроями. Ця боротьба незаперечно має привести до перемоги сил миру над поборниками війни. Війна ні в якому разі не є неминучою і фаталістичною! На жаль, Рей Бредбері не усвідомлює цього основного положення марксистсько-ленінської науки.
Далі, нашим читачам будуть чужими деякі епізоди-оповідання Рея Бредбері з дуже й дуже відчутним нальотом примарної фантастики, що межує з містикою, всі оті описи дивних форм життя на Марсі з телепатією марсіан, їх здатністю перевтілюватися, з життям марсіан і землян в різних площинах. Усе це, на нашу думку, зразки того, як письменник, не шкодуючи фантазії, прагне описати життя Марса як зовсім невідповідне до земних норм. Не вдаючись до обгрунтування того, що він змальовує, Бредбері по суті лишається в цих епізодах на засадах ідеалістичного фантазування, цілком позбавленого наукових підстав, і тому, якщо не шкідливого, то принаймні призначеного лише для розваги читачів, для створення уявлень про щось потойбічне. Такі творчі засоби цілком не прийнятні для радянських читачів, що звикли вбачати в науковій фантастиці насамперед те, що обґрунтовується певними науковими припущеннями, хоч би й надзвичайно сміливими.
Втім, не це важливе в новому романі Рея Бредбері, бо ці чужорідні епізоди могли б бути й не написані автором, і від цього нічого б не змінилося.
Головне в тому, що Рей Бредбері лишається і тут письменником, який надзвичайно критично ставиться до тих “ножиць” між розвитком техніки і культурою людини, про які ми вже говорили. Цілком реалістично він змальовує психологію людей, які є типовим продуктом капіталістичної цивілізації. Ці люди осідлали найновіші, найсучасніші технічні засоби, вони могли б стати справжніми володарями, господарями космосу, але вони нездатні зробити цього за рівнем своєї загальної культури, своєї психології. Вони неспроможні навіть зрозуміти марсіан і рівень їх надзвичайно розвиненої культури. Як і раніше, дехто з них вважає найбільшим досягненням своїх життєвих ідеалів — відкриття на Марсі ресторану з гарячими сосисками. Ракетні міжпланетні кораблі — і представник Бюро Громадської Моралі, що намагається “навести лад на Марсі”. Блискучі досягнення міжпланетних сполучень — і дискримінація негрів у сучасній Америці. Спалахи могутніх ракетних двигунів — і майже божевільна людина, що прагне полетіти в міжпланетний простір, боячись атомної війни, зростання податків тощо. І нарешті — ядерна війна, від якої гине Земля з її цивілізацією, з усіма надбаннями людського розуму й інтелекту…
Хіба можливий виразніший протест, більше заперечення сучасного капіталістичного ладу з боку буржуазного письменника, для якого чужі думки про соціалізм, а тим більше про комунізм? Він цілком неспроможний сказати щось про марксистсько-ленінську ідеологію, яка змінює і кінець кінцем змінить світ, знищить горезвісні наслідки капіталістичної цивілізації, а разом з тим і загрозу атомно-ядерних воєн, а отже й загрозу всесвітньої катастрофи, змальованої Реєм Бредбері. Не випадково, що письменник, лишаючись вірним своїй поміркованій, обмеженій психології, не згадує ані словом Радянський Союз і країни соціалістичного табору, те, що саме вони можуть і мусять стати тим реальним чинником, який остаточно змінить становище в світі.
Але, як ми вже говорили, письменник, за дуже й дуже рідкісними винятками, є типовим продуктом своєї доби, свого суспільного оточення. Таким є й Рей Бредбері, талановитий буржуазний письменник, творчість якого навряд чи може вийти за межі протесту проти капіталістичної сучасності, за межі критичного заперечення системи, де технічний прогрес призводить до дедалі більшого здичавіння людини. Не знаючи, не розуміючи, що ж робити далі, Рей Бредбері своїми творами немов попереджає, що далі так жити не можна, що в умовах капіталізму людина гине і безумовно остаточно загине, якщо не трапиться щось нове, вирішальне, історично неминуче. Бо він вірить у світлі поривання людей, яких так майстерно, реалістично описує, вірить, що це світле мусить, зрештою, перемогти, хоч і не знає, в який спосіб.
83 
