108 
— Годі.
— Чому шериф Беннермен усе-таки подзвонив вам? Що змусило його передумати?
— Не знаю. Гадаю, виборці напосідають.
— Я щиро шкодую, Джонні, що дав йому цю пораду і тим наразив вас на прикрощі. Та ще дужче я шкодую, що не подзвонив вам і не сказав про це. Я справді винен перед вами. Бачить бог, ви таки заслужили право пожити спокійно.
Слухаючи ніби відгомін власних думок, Джонні не відчув полегкості. Навпаки, почувся ще нещаснішим і провиннішим.
— Гаразд, — мовив він. — Забудьмо про це, Семе.
— Я більш і слова нікому не скажу. Це, звісно, однаково що поміняти замок у стайні, коли коня уже вкрали, але твердо вам обіцяю. Я вчинив необачно. Лікареві так чинити негоже.
— Гаразд, — повторив Джонні.
Його точило почуття власної безпорадності, а Семові збентежені вибачення тільки посилювали її.
— Ми скоро побачимося?
— Наступного місяця я починаю вчителювати у Клівз-Мілзі. Тоді й до вас під’їду.
— Добре. Ще раз щиро прошу пробачення, Джонні.
Та годі вже вибачатися!
Вони попрощались, і Джонні поклав трубку, шкодуючи, що подзвонив. Може, йому зовсім не хотілося, щоб Сем отак одразу визнав свою вину. Може, насправді він волів би, щоб той сказав: «Ну звісно, порадив. Хотів, щоб ви одірвали зад од стільця і бодай щось зробили».
Він поволі підійшов до вікна й визирнув у темну заметіль. Запхали в стічну трубу, наче мішок з покидьками…
О боже, як голова болить!
5
Через півгодини приїхав Герб і, тільки-но глянувши на зблідле обличчя Джонні, запитав:
— Болить голова?
— Так.
— Дуже?
— Та ні.
— Треба подивитись вечірні новини, — сказав Герб. — Добре, що не спізнився. Сьогодні в Касл-Року крутилися телевізійники з Ен-бі-сі, щось знімали. Була й ота репортерка, що тобі подобається. Кетті Маккін.
Джонні рвучко обернувся до нього, і Герб злякано кліпнув. На мить йому здалося, ніби на синовому обличчі лишилися самі очі, втуплені в нього й сповнені майже нелюдського болю.
— В Касл-Року? Знову вбивство?
— Еге ж. Сьогодні вранці в міському парку знайшли тіло маленької дівчинки. Такий жах, що й не сказати. Вона пішла до бібліотеки по якусь книжку, потрібну для занять, а туди йти через парк. У бібліотеці вона була, а назад не повернулась… Джонні, ти що, на тобі ж лиця немає…
— Скільки їй років?
— Усього дев’ять, — сказав Герб. — Та я б того, хто таке зробив, за… підвісив би, ось що.
— Дев’ять років, — промовив Джонні й важко опустився на стілець. — Камінь заплаче…
— Джонні, тобі недобре? Ти ж білий, як крейда.
— Все добре. Вмикай телевізор.
Невдовзі на екрані з’явився Джон Чанселлор з уловом за день: політична боротьба (виборчій кампанії Фреда Гарріса бракує запалу), урядові настанови (за словами президента Форда, американським містам слід виявляти більше здорового глузду в бюджетних питаннях), повідомлення з-за кордону (загальнонаціональний страйк у Франції), біржові новини (курс іде вгору) і, нарешті, «для душі» — розповідь про хлопчика з церебральним паралічем, який, проте, зумів вигодувати корову.
— Мабуть, уже не дадуть, — сказав Герб.
Та після рекламної вставки Чанселлор сказав:
— В одному з невеликих міст на заході штату Мен сьогодні панують страх і обурення. Йдеться про Касл-Рок, де за останні п’ять років учинено п’ять жахливих убивств: зґвалтовано й задушено п’ять жінок і дівчат віком від чотирнадцяти до сімдесят одного року. А сьогодні місто було вражене новим убивством, жертвою якого стала дев’ятирічна дівчинка. Репортаж із Касл-Рока веде Кетрін Маккін.
І ось вона вже на екрані, схожа на чарівне видіння, перенесене на підмостки реального життя. Вона стояла перед будинком міської управи, і перші сніжинки, ніби віщуючи надвечірню заметіль, припорошували її пальто й біляве волосся.
— Це невелике фабричне містечко Нової Англії охоплене сьогодні тривогою, що помалу переростає в істерію, — почала вона. — Населення Касл-Рока давно уже втратило спокій через невідомого злочинця, якого в місцевій пресі називають «душогубом із Касл-Рока», а також «листопадовим убивцею». Цей неспокій змінився справжнім жахом — тут ніхто не вважає це слово перебільшенням — після того, як сьогодні вдень знайшли тіло Мері Кейт Гендрасен. Убивство вчинено у міському парку, недалеко від естради, де колись було знайдено труп офіціантки Елми Фречет, першої жертви «листопадового вбивці».
108 
