очень нудно 
152 
До школи Грег пішов у Талсі, а в десять років його перевезли до Оклахома-Сіті. Попереднього літа його батько загинув у пожежі на нафтовій свердловині, і Мері Лу Стілсон вирішила перебратися до Оук-Сіті, де жила її мати й де потрібні були робочі руки на воєнному виробництві. Минав 1942 рік, і часи знов повертали на краще.
У початковій школі Грег учився добре, а потім суцільною низкою пішли негаразди. Прогули, бійки, дрібне шахрайство, а можливо, й крадіжки, хоча й не підтверджені доказами. В 1949 році, у перед випускному класі, він був на два дні виключений зі школи за те, що підірвав петарду в туалеті при роздягальні.
В усіх цих конфліктах Мері Лу Стілсон незмінно ставала на бік сина. Добрі часи — принаймні для Стілсонів — закінчилися ще в 1945 році, разом з воєнним виробництвом, і місіс Стілсон вважала себе та свого хлопчика скривдженими й складала вину за це на весь світ. Її мати померла, залишивши їй невеликий каркасний будиночок і нічого більше. Якийсь час місіс Стілсон торгувала питвом у дешевій пивничці, потім найнялася подавальницею до нічної закусочної. І коли її хлопчик потрапляв у чергову халепу, вона ладна була горло за нього перегризти, ніколи не розбираючись (таке складалося враження), чисте в нього сумління чи ні.
До 1949 року блідий, хворобливий хлопчик, якого батько називав хирляком, куди й дівся. У міру того, як Грег Стілсон дорослішав, у нього дедалі виразніше виявлявся батьків фізичний спадок. Між тринадцятьма й сімнадцятьма роками хлопець підріс на шість дюймів і набрав сімдесят фунтів ваги. До шкільного спорту він не приставав, але якось ухистився роздобути атлас вправ атлетичної гімнастики, а потім і комплект гир та гантелей. Колишнього хирляка стало небезпечно зачіпати.
Як здогадувався Джонні, Стілсона десятки разів мало не виключали зі школи. Та й арешту він уникав, судячи з усього, тільки завдяки неймовірному талану. Якби ж то він мав бодай один серйозний привід, часто думав Джонні. Це поклало б край усім тривогам, бо карний злочинець не має права балотуватися на високі громадські пости.
У червні 1951 року Стілсон таки закінчив школу, хоча й у числі останніх. Та попри вбогі шкільні успіхи тямовитості йому не бракувало. Тепер він чекав своєї щасливої нагоди. Він мав добре підвішений язик і напористу вдачу. Попрацювавши якийсь час бензозаправником, Грег Стілсон у серпні того ж таки року віддав своє серце Ісусові: приєднався до євангелістів-«відродженців». А тоді покинув роботу на бензоколонці й став професіональним закликачем дощу «волею Господа нашого Ісуса Христа».
За дивним збігом обставин чи ще з якоїсь причини те літо в Оклахомі випало таке посушливе, якого не пам’ятали від часів сумнозвісних пилових бур. Весь урожай загинув на пні, а за ним мала загинути худоба, бо й криниці вже пересихали. Грега запросили на збори місцевої спілки скотарів. Про те, як розвивалися дальші події, Джонні знайшов чимало відомостей, і то явно був один із злетів Стілсонової кар’єри. Кожна з тих історій чимось різнилася від інших, і Джонні зрозумів чому. Вони мали всі риси американського міфу, майже так само як і легенди про Деві Крокета, Пекоса Білла, Пола Баньяна[43]. Поза всяким сумнівом, щось тоді таки було. Але як воно було насправді — спробуй-но вгадай.
Одне можна було сказати напевне. Ті збори спілки скотарів мали являти собою вельми дивовижне видовище. Крім Грега, скотарі запросили ще зо два десятки закликачів дощу з різних частин півдня країни. Близько половини з них були негри, два — індіанці (напівкровок пауні й чистокровний апач) і один Мексиканець.
Решта — білі, серед яких Грег був єдиний уродженець тих місць.
Скотарі вислуховували закликачів дощу й шукачів води одного по одному. Поступово й несамохіть ті поділилися на дві групи: одні вимагали половину грошей наперед (без віддачі), другі — всі гроші наперед (так само без віддачі).
Коли надійшла черга Грега Стілсона, він підвівся, застромив великі пальці рук у петельки джинсів і сказав нібито таке: «Ви, земляки, мабуть, знаєте, що я набув здатності викликати дощ відтоді, як звернувся серцем до Ісуса. До того я погрузав у гріхах і гріховних звичаях. І ось один такий, дуже поширений, гріховний звичай ми побачили тут сьогодні, а зобразити його можна знаком долара».
Скотарі зацікавились. Навіть у дев’ятнадцять років Стілсон уже був добрячим лицедієм. І зробив їм пропозицію, від якої вони просто не могли відмовитись. Як нововідроджений християнин, свідомий того, що в любові до грошей корінь усього зла, він викличе їм дощ без завдатку, а вже потім вони заплатять йому стільки, в скільки оцінять його працю.
152 
