очень нудно 
147 
— Я чув, що ті хлопці раніше були залізними вершниками. Членами моторизованих банд.
— Хто належав до нью-джерсійського клубу, хто до нью-йоркського, щодо цього ви…
— Слухайте, Бейс, — урвав його Ленкт, — мені здається, не час…
— Не бачу в цьому ніякої шкоди, хай знає, — заперечив Бейс. — Атож, усе це покидьки, шумовиння, погань. Дехто з них років п’ять тому крутився у Гемптоні, коли там відбувались оті бешкети. Декотрі були зв’язані з мотоклубом «Чортова дюжина», розпущеним у сімдесят другому році. Права рука Стілсона, такий собі Санні Еллімен, свого часу очолював ту «Чортову дюжину». Його разів шість заарештовували, та так ні до чого й не засудили.
— Помиляєтесь, начальнику, — зауважив Ленкт, закурюючи нову сигарету. — В сімдесят третьому році в штаті Вашингтон його притягли до суду за порушення правил дорожнього руху — лівий поворот у забороненому місці. Він не став оскаржувати присуд і сплатив двадцять п’ять доларів штрафу.
Джонні підвівся, поволі перейшов кімнату й став наливати собі ще стаканчик води з охолоджувача. Ленкт з цікавістю стежив за ним.
— То ви просто зомліли, так? — спитав він.
— Ні, — відказав Джонні, не обертаючись. — Я мав намір пальнути в нього з базуки. Але в останню мить замкнуло мої біоструми.
Ленкт зітхнув.
— Ви можете піти хоч зараз, — мовив Бейс до Джонні.
— Дякую.
— Але скажу вам одну річ, і ось містер Ленкт скаже те саме. Краще буде, як ви триматиметесь якнайдалі від Стілсоновцх збіговиськ, коли хочете лишитися цілим і здоровим. З тими, хто не до вподоби Грегові Стілсону, неодмінно щось трапляється…
— Он як? — мовив Джонні й відпив води.
— Ви перевищуєте свої повноваження, Бейс, — сказав Ленкт.
Очі його зробилися гострі, як леза, і він суворо дивився на Бейса.
— Ну гаразд, усе, — згідливо мовив той.
— А втім, не стану од вас приховувати, що на інших його мітингах справді траплялися нещасливі випадки, — сказав Ленкт. — У Ріджуеї побили вагітну молоду жінку, та так, що вона скинула дитину. Це сталось одразу ж після того, як група Сі-бі-ес зняла виступ Стілсона. Жінка не могла сказати, хто на неї напав, але ми схильні думати, що то був хтось із Стілсонових мотоциклістів. А місяць тому розбили голову чотирнадцятирічному хлопцеві. У нього був пластмасовий водяний пістолет. Хлопчина теж не зміг упізнати напасника. Та водяний пістолет наводить на думку, що то просто охорона перепильнувала.
«Як невинно сказано», — подумав Джонні.
— І ви не знайшли жодного свідка?
— Жодного, хто захотів би свідчити. — Ленкт невесело посміхнувся й збив попіл з сигарети. — Він же загальний улюбленець.
Джонні пригадав молодика, що посадив собі на плечі малого сина, аби й той побачив Грега Стілсона. Е, та хто там на це зважає! Та й однаково ті цяцьки більше про людське око.
— Отож тепер сам має улюбленця і в ФБР. Ленкт знизав плечима й лагідно всміхнувся.
— Ну що я можу вам сказати? Хіба тільки те, Джонні, що для мене це діло аж ніяк не мед. А часом я просто боюся. Від того чоловіка так і струменять якісь магнетичні хвилі. Досить йому тицьнути на мене з помосту й сказати юрбі, хто я такий, як мене напевне повісять на найближчому ліхтарі.
Джонні подумав про сьогоднішню юрбу й про юну красуню, що несамовито вимахувала скибкою кавуна.
— Мабуть, ваша правда, — мовив він.
— Отож, якби ви знали що-небудь таке, що могло б стати нам у пригоді… — Ленкт подався вперед. У його усміхнених очах засвітився ледь помітний хижий вогник. — А може, ви прозирнули його як екстрасенс. Може, через те вам і памороки забило?
— Може, й так, — відказав Джонні без тіні усмішки.
— Ну?…
У Джонні майнула маячна думка розповісти йому все як є. Та він ураз одкинув її.
— Я бачив його в телерепортажі. День у мене сьогодні порівняно вільний, от я й надумав поїхати сюди та подивитись на власні очі. Певно, я тут був не єдиний приїжджий.
— Можете не сумніватися, — жваво озвався Бейс.
— Оце і все? — спитав Ленкт.
— Оце і все, — відповів Джонні і, трохи повагавшись, додав: — Ну, ще… я думаю, він переможе на виборах.
— Тут нема чого й думати, — сказав Ленкт. — Якщо тільки ми чогось про нього не розкопаємо. А тим часом я цілком згоден з містером Бейсом. Тримайтесь від Стілсона якнайдалі.
— За мене не турбуйтеся. — Джонні зібгав паперовий стаканчик і викинув його в кошик. — Приємно було поговорити з вами, панове, але мені ще їхати та й їхати до Дарема.
147 
