276 
— Бо він мав розмову з Брендою. Вони щиро-відверто балакали в неї в садочку наступного дня після того, як установився Купол.
— А ви яким таким незбагненним чином про це дізналися? — запитала Стейсі.
— Бо Буффаліно живуть по сусідству, а вікно спальні Джини Буффаліно дивиться просто на задній двір Перкінсів. Саме там вона їх і бачила і побіжно про це згадала. — Він помітив, яким поглядом на нього дивиться Лінда, і знизав плечима. — Що тут сказати? Це маленьке місто, мусиш розуміти…
— Сподіваюсь, ти сказав їй, щоб вона тримала рот на замку, — промовила Лінда.
— Ні, бо коли вона мені про це прохопилася, я не мав жодних причин підозрювати Великого Джима у вбивстві Бренди. Або що він потовк голову Лестеру Коґґінсу сувенірним бейсбольним м'ячиком. Тоді я навіть не знав, що вони мертві.
— Нам так і не відомо, чи знає хоч щось Барбі, — сказала Стейсі. — Тобто окрім того, як робити офігітельний омлет із грибами й сиром.
— Хтось мусить його спитати, — сказала Джекі. — Я висуваю свою кандидатуру.
— Навіть якщо він дійсно щось знає, яка з того користь? — спитала Лінда. — У нас тут уже встановився мало не диктаторський режим. Я оце лише зараз це починаю розуміти. Гадаю, від цього я тепер і гальмую.
— Від цього не тупішаєш, а стаєш довірливим, — заперечила Джекі. — І в нормальний час довірливість — добра річ. А щодо полковника Барбари, ми не дізнаємося, якого добра нам від нього можна чекати, поки самі не спитаємо. — Вона помовчала. — Та й не в тому річ, розумієте. Він не винний. Ось у чому річ.
— А якщо вони його вб'ють? — рубонув Расті. — Застрелять під час спроби втечі?
— Я майже цілком певна, що цього не станеться, — заперечила Джекі.
— Великий Джим бажає утнути показовий суд. Така балачка точиться в дільниці, — кивнула Стейсі. — Вони хочуть спершу переконати людей, нібито Барбара сплів, мов той павук, якусь широку мережу змови. А вже потім його стратити. Проте навіть при найбільшій швидкості їм на це потрібні дні й дні. Тижні, якщо нам пощастить.
— Нам не пощастить, — проказала Лінда. — Аж ніяк, якщо Ренні захоче діяти швидко.
— Може, ти й права, але Ренні спершу мусить пройти через призначені на четвер надзвичайні міські збори. А ще він забажає допитати Барбару. Якщо Расті знає, що Барбара був з Брендою, значить, і Ренні про це знає.
— Звісно, що знає, — зауважила дещо гарячково Стейсі. — Бренда й Барбара були разом, коли той показував Джимові лист Президента.
Майже на хвилину запанувала мовчанка, поки вони про це міркували.
— Якщо Ренні щось приховує, — ніби сама до себе проказала Лінда, — йому потрібен час, щоб цього позбавитися.
Джекі розсміялася. Посеред напруження, що було зависло у вітальні, цей її сміх прозвучав, як вибух.
— Щасти йому. Що б там не було, а йому не вдасться закинути Це до кузова вантажівки й вивезти кудись геть із міста.
— Щось пов'язане з пропаном? — запитала Лінда.
— Можливо, — кивнув Расті. — Джекі, ви, здається, служили в збройних силах?
— В армії. Два строки. Військова поліція. У жодних бойових операціях участі не брала, хоча поранених бачила доста, особливо під час другого строку. Вюрцбург, Німеччина, Перша піхотна дивізія. Знаєте, Велика червона одиниця[339]? Здебільшого я придушувала бійки в барах або відбувала варту при шпиталі. Я знаю хлопців цього типу і багато віддала б за те, щоб витягти Барбару з камери та перетягти на наш бік. Президент не дарма наділив його повноваженнями. Чи то намагався. — Вона якусь хвильку помовчала. — Мусять бути способи силою визволити його звідти. Це варто обміркувати.
Дві інших жінки — офіцери поліції, але одночасно й матері — нічого на це не сказали, але Лінда знову гризла нігті, а Стейсі смикала себе за волосся.
— Я розумію, — промовила Джекі.
Лінда мотнула головою.
— Поки в тебе не буде власних дітей, котрі вранці сплять нагорі, поки ти готуєш їм сніданок, котрі цілком залежать від тебе, нічого ти не зрозумієш.
— Можливо, й так, — погодилась Джекі. — Але запитай сама себе: якщо ми відрізані від зовнішнього світу, що так і є, якщо нами керує шизонутий убивця, метальник м'ячів, а схоже на те, що він ним і є, чи можемо ми очікувати на якесь покращення, якщо просто сидітимемо склавши руки?
— Якщо ви його звідти визволите, — встряв Расті, — що ви з ним робитимете? Ви ж не можете застосувати до нього Програму захисту свідків.
276 
