448 
Він радше за все ніколи не зміг би цього досягти, але він зрозумів те, що сказав наприкінці Сем. Сором за негідні дії — краще, ніж нічого, гадав Барбі, але ніякого сорому постфактум не вистачить, щоб закреслити радість, отриману від знищення — хоч ти мурашок палив, хоч убивав арештантів.
У Фаллуджі він не відчував радості. Щодо цього він не почувався винним. І це вже було добре.
До них бігли солдати. Їм залишилася, либонь, лише хвилина на самоті. Щонайбільше дві.
Він зупинився і взяв її за руки.
— Я люблю вас за те, що ви зробили, Джуліє.
— Я знаю, — спокійно відповіла вона.
— Те, що ви зробили, це потребувало величезної відваги.
— Ви вибачите мені крадіжку з ваших спогадів? Я не спеціально, просто так вийшло.
— Цілком вибачаю.
Солдати вже були близько. Разом з ними біг і Кокс, у нього по п'ятах танцював Горес. Скоро Кокс буде тут, спитає, як ведеться Кену, і з цими словами їх знову поверне собі цей світ.
Барбі подивився вгору, на синє небо, глибоко вдихнув повітря, що ставало дедалі чистішим.
— Я не можу повірити, що все скінчилося.
— А воно може коли-небудь повернутися, як ви гадаєте?
— Можливо, не на цій планеті й не через дії тієї зграї. Вони виростуть і покинуть свою ігрову кімнату, але коробочка залишиться. Рано чи пізно кров завжди бризкає на стіну.
— Це жахливо.
— Мабуть, але можна, я скажу вам дещо, що любила повторювати моя мати?
— Звичайно.
Він завагався:
— Якби не ночі, дні були б уполовину яскравіші.
Джулія розсміялась. Так гарно це звучало.
— Що шкіроголова дівчина сказала вам наостанок? — запитав він. — Кажіть швидше, бо вони вже ось-ось будуть поряд, а це належить тільки нам двом.
Джулія явно була здивована тим, що він цього не знав.
— Вона сказала слова, які мені колись сказала Кейла: «Бери і йди додому, це тобі буде як сукня».
— Вона мала на увазі коричневий светр?
Вона знову взяла його за руку:
— Ні, наші життя. Наші маленькі життя.
Він обдумав почуте:
— Якщо вона зробила вам такий дарунок, то користуймося.
Джулія махнула рукою:
— Дивіться, хто до нас мчить!
Горес її теж побачив. Він рвучко вишмигнувся з-поміж біжучих людей, і, щойно відірвавшись від натовпу, пес припав до землі й увімкнув четверту передачу. Велика посмішка вінчала його писок. Відкинуті назад вуха були притиснуті до голови. Тінь пса летіла поряд із ним по всипаній попелом траві. Джулія опустилась на коліна, простягнувши вперед руки.
— Катай сюди, до мамуні, мій миленький! — закричала вона. Горес стрибнув. Вона впіймала його й повалилася навзнак, регочучи. Барбі допоміг їй підвестися.
Вони поверталися в світ разом, ішли й несли на собі отримані ними дарунки: просто свої життя.
Сором — це не любов, міркував собі Барбі… але якщо ти дитина і ти даруєш комусь голому свій одяг — це вже крок у правильному напрямку.
22 листопада 2007 року — 14 березня 2009 року
АВТОРСЬКІ ПРИМІТКИ
Уперше я намагався написати «Під Куполом» 1976 року, але відповз від цієї ідеї з підібганим хвостом після двох тижнів роботи, результатом якої були приблизно сімдесят п'ять сторінок. На той день, коли я 2007 року вирішив розпочати знову, той старий рукопис вже давно було втрачено, але я достатньо добре пам'ятав початкову частину — «Літак і байбак» — і зумів майже точно її відтворити.
Мене обтяжувала не кількість персонажів — я люблю густо заселені романи, — а технічні проблеми, які ставила ця історія, особливо екологічні й метеорологічні наслідки появи Купола. Той факт, що саме через ці сумніви книга здавалася мені важливою, змушував мене почуватися боягузом — і ледащем, — але я боявся її спартачити. Тож я зайнявся чимось іншим, проте ідея Купола не полишала моєї уяви.
Роками мій добрий друг Расс Дорр, помічник лікаря з Бриджтона в штаті Мейн, допомагав мені з медичними подробицями в багатьох книжках, особливо відзначу з них «Протистояння». Наприкінці літа 2007-го я спитав у нього, чи не бажає він зіграти набагато більшу роль — головного дослідника тем довжелезного роману, що зветься «Під Куполом». Він погодився, і завдяки Рассові, гадаю, більшість деталей тут правильні. Це Расс з'ясував усе про комп'ютерне керування крилатими ракетами, про ефекти сопла реактивного двигуна, про рецептуру метамфетаміну, портативні генератори, радіацію, можливі новації у технології стільникового зв'язку та сотні інших речей. А також саме Расс винайшов саморобний протирадіаційний костюм Расті Еверета, він же придумав, що люди можуть дихати повітрям з автомобільних шин, принаймні якийсь час. Чи наробили ми якихось помилок? Звичайно. Але більшість із них виявляться моїми через те, що я або неправильно зрозумів, або неправильно інтерпретував деякі з його порад.
448 
