ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Меч и пламя

Прочесть можно, но ничего особо интересного не нашла. Обычный середнячок >>>>>

Сокровенные тайны

Вроде ничего, но мне хотелось бы концовки подобрей >>>>>

Брак не по любви

Ну и имя у героини. Не могли придумать что нибудь поромантичнее >>>>>

Незабудка

Скучно, ой как скучно! Прочла до конца, но только ради того, чтобы понять, что же там случилось на горе, хоть и... >>>>>

Две розы

Какой замечательный роман о настоящей семье, дружбе и любви >>>>>




  330  

— Тобі варто бути з ними обережним, Сендерсе, — попередив він. — Вони сущий динаміт. «Хто непризвичаєний до питва, має бути сумирним» — перше послання до Тимофія. Це ж стосується й чад-донь.

Енді слухняно кивнув, але щойно Майстер пішов, він почав курити, як той демон: за раз дунув дві чад-доні підряд. Затягувався, поки від них не залишалися самі лиш жаринки, що обпалювали йому пальці. Запах смаженої котячої сечі від палаючого кришталю вже займав верхню сходинку в його хіт-параді ароматерапії. Він уже був викурив половину третьої чад-доні, продовжуючи диригувати, як Леонард Бернстайн, коли зробив особливо глибоку затяжку, на повні груди, і тут же відключився. Упав на підлогу і смикався там посеред ріки священної музики. Піна полізла з-проміж його міцно зчеплених зубів. Напіврозплющені очі крутилися в своїх очницях, бачили те, чого тут не було. Принаймні поки що.

За десять хвилин він знову був при пам'яті й достатньо бадьорий, щоби перепурхнути по стежині від студії до довгої червоної складської будівлі.

— Майстре, — заволав він. — Майстре, де ти? ВОНИ ЇДУТЬ!

Майстер Буші вигулькнув з бокових дверей складу. Волосся в нього на голові стирчало якимись масними пір'їнами. Одягнений він був у брудні піжамні штани з засцяною матнею і позеленілими від трави холошами. Помальовані веселими жабками й написами ква-ква штани ледь не падали з його кістлявих стегон, лобкове волосся кучерявилося спереду і буяло в Майстра ззаду на підкрижжі, вилазячи зі щілини між його худих сідниць. В одній руці він тримав АК-47. По прикладу було виведено акуратними літерами: БОЖИЙ ВОЇН. У другій його руці був гаражний пульт. Майстер поклав долі БОЖОГО ВОЇНА, але не пульт. Він ухопив Енді за плече і добряче струсонув, щоб привести до тями.

— Перестань, Сендерсе, в тебе істерика.

— Вони їдуть сюди! Гіркі люди! Точно, як ти й казав!

Майстер поміркував.

— Хтось подзвонив тобі й попередив?

— Ні, я мав видіння! Я зомлів і мав видіння!

Майстер спалахнув очима. Недовіра поступилася повазі. Він перевів погляд з Енді на дорогу Мала Курва, а потім знову на Енді:

— Що саме ти бачив? Скільки їх? Там усе кодло чи тільки кілька, як минулого разу?

— Я…я…я…

Майстер знову його струснув, але набагато делікатніше, ніж перед тим.

— Заспокойся, Сендерсе. Ти тепер боєць Божої армії, а отже…

— Християнський солдат!

— Правильно, правильно, правильно. А я твій командир. Отже, доповідай.

— Вони їдуть двома ваговозами.

— Тільки двома?

— Так.

— Помаранчевими?

— Так!

Майстер підсмикнув на собі піжамні штани (вони мало не вмить сповзли на попередню позицію) і кивнув.

— Міські ваговози. Мабуть, трійко тих самих довбодятлів — брати Бові й містер Курник.

— Містер хто?

— Кіл'ян, Сендерсе, хто ж іще. Він курить кришталь, але не розуміє кришталевого сенсу. Він дурень. Вони їдуть знову по пропан.

— Нам краще сховатися? Просто сховатися, поки вони його забиратимуть?

— Так я робив раніше. Але цього разу — ні. Буде з мене ховатися, досить дозволяти їм брати звідси що заманеться. Зірка Полин спалахнула. Настав час Божим воїнам підняти свій прапор. Ти зі мною?

І Енді, котрий під Куполом втратив усе, що хоч щось значило для нього, довго не вагався.

— Так!

— До кінця, Сендерсе?

— До кінця!

— То де ж ти тоді подів свою зброю?

Наскільки Енді міг пригадати, його автомат залишився стояти в студії, притулений до плаката, на якому Пет Робертсон[387] обнімав Лестера Коґґінса.

— Давай-но катай і візьми автомат, — промовив Майстер, беручи до рук свого БОЖОГО ВОЇНА й перевіряючи магазин. — І відтепер повсякчас тримай його при собі, тобі це ясно?

— Авжеж.

— Ящик із боєприпасами там?

— Йо.

Енді затяг один з ящиків туди лише годину тому. Принаймні він гадав, що з того часу минула година; чад-доням було властиво викривляти час по краях.

— Хвилиночку, — зупинив його Майстер. Він пішов уздовж стіни складської будівлі до коробки з китайськими гранатами і дістав три штуки. Дві він вручив Енді, наказавши покласти їх до кишень. Третю гранату Майстер підвісив за кільце на ствол свого БОЖОГО ВОЇНА.

— Сендерсе, мені казали, що після того, як висмикнеш чеку, маєш сім секунд на те, щоб позбавитися цієї курвочки, але, коли я випробовував одну отам, позаду, у гравійному кар'єрі, вона вибухнула не більше, як за чотири. Ти не мусиш довіряти людям східної раси. Запам'ятай це.


  330