очень нудно 
65 
Вона вже поклала пальці на мишку, та щось її утримало. Помітила на екрані ще й четверту папку, причаєну в лівому нижньому кутку. Ніколи раніше її не бачила. Бренда намагалася пригадати, коли востаннє дивилася на екран цього комп'ютера, і не змогла.
ВЕЙДЕР, було написано там.
Авжеж, у Міллі живе одна-єдина людина, котру Гові іменував Вейдером, на кшталт того Дарта з «Зоряних війн», — це Великий Джим Ренні.
Заінтригована, вона пересунула туди курсор і двічі клацнула, побоюючись, чи не захищена ця папка паролем.
Так і виявилося. Вона спробувала набрати слово WILDCATS, яким відкривалася папка ПОТОЧНЕ (Гові не захищав паролем СУД), і вгадала. Всередині знайшлося два документи. Один називався ПОТОЧНЕ РОЗСЛІДУВАННЯ. Другий файл, у форматі PDF, називався ЛИСТ ВІД ГПШМ. Мовою Гові це означало Генерального прокурора штату Мейн. Вона клацнула цей файл.
Бренда читала лист зі зростаючим здивуванням, і сльози висихали на її щоках. Перше, на що вона звернула увагу, було звертання: не Шановний шефе Перкінс, а Дорогий Дюк.
Хоча лист було складено не мовою Гові, а на юридичному жаргоні, деякі фрази просто впадали у вічі, немов їх було надруковано жирним шрифтом. Перша — неправомірне присвоєння міських коштів і ресурсів. Наступна — більш ніж імовірна участь виборного Сендерса. Далі — сукупність посадових злочинів виявилися більш глибокою й широкою, ніж нам уявлялося три місяці тому.
А наприкінці, вже ніби не просто жирним шрифтом, а великими літерами: ВИРОБНИЦТВО І РОЗПОВСЮДЖЕННЯ НЕЛЕГАЛЬНИХ НАРКОТИКІВ.
Виглядало так, що молитву її було почуто і відповідь вона отримала, хоча абсолютно неочікуваним способом. Бренда сіла на стілець Гові, клацнула на файлі ПОТОЧНЕ РОЗСЛІДУВАННЯ в папці ВЕЙДЕР і продовжила спілкування зі своїм покійним чоловіком.
7
Промова Президента — задовге підбадьорення, обмаль інформації — закінчилася о 24:21. Расті Еверет подивився виступ по телевізору в кімнаті для відпочинку на третьому поверсі лікарні, востаннє проглянув папери з клінічними даними і вирушив додому. У його медичній кар'єрі траплялися й клопітніші дні, але ніколи ще він не відчував такого занепокоєння, такої зневіри щодо майбутнього.
Будинок стояв темний. Вони з Ліндою балакали на тему придбання генератора минулого року (і позаминулого теж), бо Честер Мілл кожної зими залишався без електрики, бувало, й на чотири-п'ять днів, те саме також траплялося разів по два щоліта; Електрокомпанія Західного Мейну не належала до найнадійніших постачальників послуг. Усі ті балачки закінчувалися однаково: вони не можуть його собі дозволити. Можливо, якби Лінда працювала в поліції на повну ставку, але ні вона, ні він цього не бажали, поки їхні дівчатка ще такі малі. «Принаймні в нас добра піч і до чорта дров. Якщо до цього дійде».
У бардачку лежав ліхтарик, але, коли він його ввімкнув, той видав бляклий промінь і вже через п'ять секунд умер. Расті пробурмотів гидке слово і нагадав собі, що завтра треба прикупити батарейки — тобто сьогодні вдень. Звісно, якщо працюватимуть крамниці.
— Якщо після дванадцяти років життя в цім домі я не знайду дорогу, я мавпа.
Авжеж, так воно й є. Цього вечора він дійсно почувався мавпою — тією, котру лише щойно зловили, привезли у звіринець і замкнули в клітці. І тхнув він, безперечно, як та мавпа. Мабуть, треба стати під душ перед тим, як лягати…
Аякже. Нема електрики — нема душу.
Ніч була безмісячна, але ясна, з неба на дім дивилися мільярди зірок, і виглядали вони такими ж, як одвіку. Може, там, нагорі, бар'єра нема? Президент на цю тему не висловився, тож, можливо, ті, хто вивчає цю справу, ще й самі не знають. Якщо Мілл опинився на дні чогось на кшталт колодязя, а не накритий якимсь ідіотським скляним ковпаком, то справи не такі вже й погані. Уряд зможе скидати сюди все необхідне з повітря. Безперечно, якщо країна може витрачати сотні мільярдів на забезпечення корпоративних боргів, то й сюди закинути на парашутах трохи зайвих смаколиків і кілька паршивих генераторів вона може собі дозволити.
Подолавши сходи ґанку, він уже витяг ключа, та тут помітив, що щось висить на дверній клямці. Нахилився ближче, роздивився й посміхнувся. То був міні-ліхтарик. На розпродажу Останній День Літа в Берпі Лінда купила їх таких шість штук за п'ять баксів. Тоді це здалося йому дурним марнотратством, він навіть пригадав, що подумав тоді: «Жінки скуповуються на розпродажах із тих же мотивів, що й чоловіки деруться на гори — просто тому, що вони туди потрапили».
65 
