очень нудно 
151 
Містер Сент Джон зайшов лише раз. Він подивився на мене й сказав, що мій летаргічний стан був наслідком надмірної тривалої перевтоми. Посилати по лікаря немає потреби: він певен, що природа сама впорається з усім якнайкраще. Кожен мій нерв напружений до краю, тож весь організм мусить якийсь час пробути в сонному спокої. Ніякої в мене хвороби немає. Він гадав, що, почавши відходити, я оклигаю дуже швидко. Ці думки він вимовив кількома словами, спокійним тихим голосом і додав тоном людини, не звиклої до багатослів'я:
— Досить незвичне лице, аж ніяк не скажеш, щоб вона була вульгарна або скидалась на таку, що пустилася берега.
— Так, обличчя зовсім не таке, — погодилася Діана. — Правду сказати, Сент Джоне, моє серце горнеться до цієї бідолахи. Я хотіла б, щоб ми й далі допомагали їй.
— Навряд чи до цього дійде, — відповів той. — Пізніше ми, мабуть, дізнаємось, що ця молода леді мала непорозуміння з ріднею й, либонь, нерозважно втекла з дому. Нам, може, вдасться повернути її назад, якщо вона не опиратиметься, однак я бачу, що обличчя в неї вольове, навряд чи вона погодиться на це. — Він ще якусь хвилину подивився на мене й додав: — Вона ніби й розумна, але зовсім негарна.
— Але ж вона така хвора, Сент Джоне.
— Хвора чи здорова, вона завжди лишатиметься непоказною. її рисам бракує витонченості й гармонії краси.
Третього дня мені стало краще; четвертого я вже могла говорити й ворушитись — зводитись у ліжку, обертатися на другий бік. Десь, здається, в обідню пору Анна принесла мені каші й грінок. Я всмак попоїла: їжа була смачною, я вже не мала в роті того неприємного присмаку, що досі, поки лежала в гарячці. Коли Анна пішла, я відчула в собі більше сили й бадьорості. А невдовзі мені набридло лежати й закортіло рухатися. Захотілося встати. Але що я одягну? Мою мокру, брудну сукню, в якій я спала на землі й брьохала через болота? Мені було соромно з'явитись у ній на очі моїм благодійникам. Але я не зазнала такого приниження. На стільці коло ліжка були всі мої речі, чисті й сухі. Моя чорна шовкова сукня висіла на стіні. Вона була без плям, старанно випрасувана і стала зовсім пристойною. Навіть панчохи були випрані, а черевики почищені. В кімнаті був умивальник, мило й рушник, а також гребінець і щітка. Добряче натомившись, відпочиваючи кожні п'ять хвилин, я спромоглась одягтися. Сукня висіла на мені, як на жердині, так я схудла; але я накинула на плечі шаль і, знов маючи чистий, пристойний вигляд, — без жодної брудної плямки на одязі, без жодного сліду непорядку, якого я так не терпіла і який, на мою думку, так мене принижував, — спустилася, спираючись на поруччя, вниз кам'яними сходами, вийшла у вузенький низький коридор і незабаром добулася до кухні.
Вона була сповнена пахощами свіжого хліба й теплом яскравого вогню. Анна поралась біля печі. Упередження, як це добре відомо, важко викорінювати з серця, що його ґрунт лишився не ораний, не засіяний освітою: вони міцно повростали в ньому, як бур'яни між камінням. І Анна була таки холодна й незворушна спершу; потім вона почала трохи лагіднішати, а коли побачила мене охайну й пристойно вбрану, то навіть усміхнулася.
— Що, ви вже встали? — запитала вона. — То, виходить, вам краще? Якщо хочете, можете сісти в моє крісло коло вогню.
Анна показала на крісло-гойдалку, і я сіла. Вона поралася собі, час від часу позираючи на мене краєчком ока. Витягла хліб, тоді обернулася до мене й запитала навпростець:
— А ви раніше жебрачили, перш ніж прийшли до нас?
На якусь мить я обурилась, та, згадавши, що гнів тут ні до чого і що я справді з'явилась перед нею жебрачкою, відповіла спокійно, проте ледь тремтячим голосом:
— Ви помиляєтесь, вважаючи мене за жебрачку. Я не жебрачка, а така, як ви чи ваші панночки.
Помовчавши, вона сказала:
— Цього я не розумію: адже у вас немає ні дому, ні грошей?
— То, по-вашому, неодмінно стаєш жебрачкою, коли не маєш ні дому, ні грошей?
— Ви письменна? — знову запитала вона.
— Так.
— Хіба ви вчилися в пансіоні?
— Я була в пансіоні вісім років. Вона витріщилася на мене.
— Чом же вам тоді не заробляти собі на шматок хліба?
— Я заробляла і, думаю, що зароблятиму знову. Що ви хочете робити з цим аґрусом? — спитала я, коли вона внесла кошичок з ягодами.
— Пекти пиріг.
— Давайте я їх почищу.
— Ні. Я не дам вам нічого робити.
— Але я ж мушу щось робити. Ставте кошика сюди.
151 
