Последние отзывы

  69  

Нарешті рипнули східці. Зайшла Лі, але тільки сказати, що в кімнаті місіс Фейрфакс подано чай. І я рушила туди, рада, що нарешті йду вниз — як-не-як, а це ближче до містера Рочестера.

— Ви, либонь, дуже хочете чаю, — сказала добра леді, коли я прийшла. — Ви так мало їли за обідом. Боюсь, — додала вона, — що ви занедужали. Ви вся червона, й очі ваші блищать, мов з гарячки.

— Навпаки, я почуваю себе краще, ніж будь-коли.

— Тоді доведіть це добрим апетитом. Чи не заварите ви чай? Хай я доплету цей рядок. — Скінчивши, вона встала й опустила штору. Працювати далі коло вікна не було як: присмерк перейшов у цілковиту темряву.

— Який гарний вечір, — сказала вона, глянувши у вікно, — хоч і не зоряно. Можна сказати, що містер Рочестер вибрав підхожий день для подорожі.

— Для подорожі? Хіба містер Рочестер кудись поїхав? Я не знала, що його нема.

— Одразу ж, як поснідав, він вирушив до Ліза — це маєток містера Ештона, за десять миль по той бік Мілкота. Сьогодні там збирається приємне товариство: лорд Інґрем, сер Джордж Лін, полковник Дент та інші.

— І на вечір він буде вдома?

— Ні, не повернеться, мабуть, і завтра. Гадаю, він пробуде там тиждень або й більше. Коли ці знатні світські люди збираються разом, їх оточує така розкіш і веселість, вони мають стільки всього собі на розвагу, що зовсім не поспішають розстатися. При такій нагоді аж надто в ціні чоловіки, а містер Рочестер у

товаристві такий цікавий та веселий, що, вірте мені, там його носитимуть на руках. Він подобається дамам, хоч навряд чи їх вабить його зовнішність. Та я гадаю, що товариськість і весела вдача містера Рочестера, а може, багатство й родовитість покривають деякі вади його зовнішності.

— У Лізі будуть і дами?

— А то ж як! Там буде місіс Ештон з трьома дочками — дуже елеґантні молоді панни, будуть там Бланш і Мері Інґрем — страх які вродливі дівчата! Пригадую собі, шість або сім років тому я бачила Бланш. Тоді їй було тільки вісімнадцять. Вона приїжджала на Різдво, коли містер Рочестер давав бенкет. Бачили б ви нашу їдальню того вечора! Як пишно її опорядили! А скільки було свічок, світла! Приїхало десь із п'ятдесят леді й джентльменів — усі найзначніші родини графства, а міс Інґрем була царицею бенкету.

— Ви кажете, що бачили її, місіс Фейрфакс? Яка ж вона?

— Авжеж, бачила! Двері їдальні стояли відчинені навстіж, а що було Різдво, то й слугам дозволялося прийти до зали й послухати, як співають і грають дами. Містер Рочестер запросив мене зайти, я сіла в куточку й дивилася на всіх. Таких розкошів я ще ніколи не бачила. Дами були у прегарних сукнях, більшість — принаймні молоді, виглядали гарненькими, але міс Інґрем була таки справді найкраща.

— Яка ж вона?

— Струнка й висока, з округлими плечима, шия довга і гнучка, шкіра чиста й смаглява, риси шляхетні, очі великі й темні, як у містера Рочестера, і іскристі, як її діаманти. Волосся — чорне-пречорне, зачіска до лиця: на потилиці корона з товстих кіс, а спереду довгі лискучі кучері, таких я ніколи ні в кого не бачила. Вона була вся в білому. Пов'язаний через плече ясно-жовтий шарф доставав довгими торочками аж до колін. У косах красувалася жовта квітка; в чорних кучерях вона аж світилася.

— Певно, Бланш Інґрем зачарувала всіх?

— 0 так, безперечно! І то не так красою, як хистом. Вона співала, а один добродій пригравав на фортепіано. Потім співала дует із містером Рочестером.

— Із містером Рочестером? Я й не знала, що він співає.

— Він має чудовий бас і тямить у музиці.

— А міс Інґрем? Який у неї голос?

— Дуже приємний і дзвінкий. Вона чарувала своїм співом. Що то за розкіш була її слухати! А потім вона грала. Я не дуже розуміюсь на музиці, а от містер Рочестер прекрасно її знає, і я чула, як він казав, що міс Інґрем обдарована піаністка.

— І ця чарівна й талановита дівчина досі не заміжня?

— Виходить, що ні. Десь, певне, ні вона, ні її сестра не мають великого посагу. Маєток старого лорда Інґрема за законом не можна ділити, і він мало не весь перейшов до старшого сина.

— І все-таки дивно. Як це жоден багатий чоловік — з титулом чи без титулу — не накинув на неї оком? От хоч би й містер Рочестер. Адже він багатий, правда?

— О так! Тільки ж, бачте, він набагато старший за неї. Містерові Рочестеру от-от сповниться сорок, а їй тільки двадцять п'ять.

— То й що? Бувають ще й не такі нерівні шлюби.

— Воно так. Тільки я не уявляю собі, щоб містер Рочестер одружився з нею. А чого ви нічого не їсте? Як сіли за стіл, то ще і в рот нічого не брали.

  69