очень нудно 
65 
Хтось захрипів і застогнав. А за хвилину пішов коридором у напрямку сходів, що вели на третій поверх. Недавно там поставлено двері. Я почула, як вони рипнули й зачинилися, а далі все стихло. «Невже це була Ґрейс Пул? Може, в неї вселився диявол?» — подумала я.
Тепер я боялася лишатись сама й вирішила піти до місіс Фейрфакс. Я поспіхом натягла на себе сукню, напнула шаль, і, відсунувши засув, тремтячою рукою розчинила двері. Неподалік, просто на килимі хтось залишив засвічену свічку. Мене це здивувало, а ще дужче мене вразило те, що повітря в галереї було якесь сизе, ніби від диму; розглядаючись довкола, щоб виявити, звідки береться ця синювата імла, я почула ще й сильний запах горілого. Щось скрипнуло — то розчинилися двері. Це були двері до кімнати містера Рочестера, — звідти клубками йшов дим. Я забула про місіс Фейрфакс, забула про Ґрейс Пул та про її дивний сміх і прожогом кинулася в його кімнату. Язики полум'я здіймалися круг ліжка: горіла запона. А серед вогню й диму нерухомо глибоким сном спав містер Рочестер.
— Вставайте! Вставайте! — закричала я, торсаючи його, та він тільки щось пробурмотів і повернувся на бік: дим уже забив йому памороки.
Не можна було гаяти ані хвилини — вже зайнялися простирадла. Я кинулась до таза й глека, на щастя, повних води. Я повивертала їх на ліжко і на того, хто там лежав, метнулась до своєї кімнати й, принісши свій глек, також вилила його на постіль хазяїна, і, з Божою поміччю, загасила вогонь, що пожирав її.
Сичання гашеного вогню, брязкіт розбитого глека, якого я, спорожнивши, впустила на підлогу, і, понад усе, холодна купіль нарешті розбудили містера Рочестера. Хоч у кімнаті було темно, я знала, що він прокинувся, бо вчула, як він почав лаятися дивними словами, несподівано опинившись у калюжі води.
— Що це, повінь? — вигукнув він.
— Ні, сер, — відповіла я, — тут була пожежа. Вставайте, ви геть-чисто промокли. Зараз я принесу свічку.
— В ім'я всіх фей християнського світу! Це ви, Джейн Ейр? Що ви зі мною зробили, відьмо, чаклунко? Хто тут іще в кімнаті, крім вас? Ви що, надумали мене втопити?
— Зараз я принесу свічку, сер. І, ради Бога, вставайте. Хтось задумав недобре, і вам треба негайно з'ясувати, хто саме й для чого.
— Гаразд, от я і встав. Тільки поки що не йдіть по свічку: зачекайте хвилинку, хай-но я вскочу в якусь суху одежину — якщо така ще зосталась... Ага, осьде мій халат. А тепер гайда!
І я побігла. Я внесла ту свічку, яка все ще стояла в коридорі. Він забрав її в мене з рук, підняв і оглянув чорне, обгоріле ліжко з мокрими простирадлами і просочений водою килим на підлозі.
— Що ж це таке? Хто це зробив? — запитав він.
Я коротко розповіла йому про все, що чула й бачила: про дивний сміх у коридорі, кроки, про те, як хтось пішов на третій поверх, про дим і запах горілого, що й привели мене до його кімнати, про вогонь і про те, як я заливала його водою, що знайшлася напохваті.
Він понуро слухав мене й на обличчі в нього поступово вимальовувалася скоріше тривога, ніж подив. Коли я скінчила, він озвався не зразу.
— Може, покликати місіс Фейрфакс? — запитала я.
— Місіс Фейрфакс? Не треба. На біса вона тут здалася! Чим вона може зарадити? Нехай собі спокійно спить.
— Тоді я покличу Лі або розбуджу Джона та його дружину.
— Та ні, сидіть тут. Ви в хустці? Якщо вам холодно, візьміть онде мій плащ, загорніться в нього і вмостіться в кріслі, я вам допоможу. Отак. А тепер поставте ноги на стільчик, бо підлога мокра. Я вас покину на кілька хвилин і свічку прихоплю з собою. Сидіть собі тут тихо, як миша, поки я вернуся. Я мушу піднятись на третій поверх. Чуєте, не ворушіться й нікого не кличте!
Він пішов. Я бачила, як тьмяніло за ним світло. Він навшпиньках перейшов коридор, майже нечутно розчинив двері на сходи й зачинив їх за собою, і останній промінчик зник. Я лишилась у непроглядній темряві. Я прислухалась в надії почути які-небудь звуки, але не чула нічого. Минуло багато часу. Я стомилась і змерзла, хоч була в плащі, до того ж не бачила сенсу в своєму сидінні, якщо мені не велено нікого будити. Я вже була зібралася йти, ризикуючи своїм непослухом викликати невдоволення містера Рочестера. Аж враз стіною коридора ковзнуло тьмяне світло і я почула чиюсь тиху ходу. «Мабуть, це господар, а не хтось лихий», — подумала я.
Він зайшов до кімнати, блідий і дуже похмурий.
— Я все з'ясував, — мовив він, ставлячи свічку на умивальник. — Все було так, як я й сподівався.
65 
