очень нудно 
61 
— Дарма, зачекайте хвилинку: Адель ще не хоче спати. Я сиджу спиною до вогню і маю змогу стежити, що де робиться, міс Ейр. Розмовляючи з вами, я час від часу поглядав на Адель (у мене є свої підстави вважати її вартою спостережень, ці підстави я, очевидно... ні, таки неодмінно колись вам викладу). Хвилин десять тому вона витягла зі своєї коробки рожеву шовкову суконьку, розгорнула і вся аж засяяла від захвату. У малої вроджене кокетство: воно володіє її думками, проймає наскрізь її єство. «Я хочу її приміряти! — вигукнула вона. — І негайно!» І майнула з кімнати. Тепер вона переодягається в Софі, а за кілька хвилин з'явиться знову тут, і я знаю, кого побачу, — Селіну Варане у мініатюрі, коли та виходила на сцену. Та гаразд, годі про це. В усякому разі, будуть уражені мої найніжніші почуття. Такий мій здогад. Зачекайте — цікаво, чи він здійсниться?
Невдовзі з холу почулося дріботіння ноженят Аделі, і ось вона стала в дверях. Як і передбачав її опікун, малу годі було впізнати. Замість коричневої суконьки, на ній була рожева шовкова, коротенька, але дуже рясна, її голівку повивав трояндовий віночок, на ніжках були шовкові панчішки та білі атласні черевички.
— Estce que ma robe va bien? — вигукнула вона. — Et mes souliers? Et mes bas?
Tenez, je crois que je vais danser!
І, піднявши пальчиками спідничку, вона протанцювала по кімнаті від порога аж до містера Рочестера, потім легко крутнулась навшпиньках і, впавши перед ним на одне коліно, проголосила:
— Monsieur, je vous remercie mille fois de votre bonte. — А далі, підвівшись, додала: — C'est comme cela que maman faisait n'estce, pas, monsieur?
— Точнісінько так, — була відповідь. — I comme cela вона видурювала англійське золото з моїх кишень. А я був молодий та зелений, міс Ейр, — такий зелений, як ви тепер. Та минулась моя весна, лишивши в моїх руках оцю французьку квіточку, якої я часом, під певний настрій, охоче б здихався. Переставши цінувати стеблину, на якій вона розцвіла, пересвідчившись, що вона належить до тієї породи, яка угноюється тільки золотом, я збайдужів і до квітки, а надто ще коли вона кривляється — так, як оце зараз. Я утримую й виховую її, виходячи, головним чином, із католицької засади, яка проголошує, що можна однією доброю справою спокутувати багато гріхів — малих і великих. Колись я вам розповім про все це докладніше. На добраніч!
РОЗДІЛ XV
Незабаром трапилася нагода все мені пояснити.
Якось опівдні він випадково надибав мене з Аделлю в саду; і, поки мала грала у волан і бавилася з Пілотом, він запросив мене пройтися довгою буковою алеєю, звідки ми могли бачити Адель.
Він розповів мені, що вона донька французької балерини, Селіни Варане, до якої він колись почував une grande passion. І на цю пристрасть Селіна відповідала ніби ще палкішою любов'ю. Він вважав, що вона його обожнює, хоч який він негарний. Вірив, що вона віддавала перевагу його taille d'athlete перед красою Аполлона Бельведерського.
— І знаєте, міс Ейр, я настільки був улещений оцією перевагою, яку ґальська сильфіда віддавала британському гномові, що найняв для неї будинок, цілий гурт челяді, купив екіпаж, дарував їй шовки, діаманти, мереживо — одне слово, я почав витрачатися, як і всякий інший шаленець. Я нічого нового не вигадував, щоб зганьбити себе й пустити намарне маєток, я ступав битим шляхом, остерігаючись збочити з нього бодай на дюйм. Мені випала, як я того й заслуговував, доля всіх інших шаленців. Якось випадком навідавши Селіну ввечері, коли вона мене не сподівалась, я не застав її вдома. Ніч була тепла, а я вже стомився від ходіння Парижем, тож сів у її будуарі, щасливий тим, що вдихаю повітря, освячене її недавньою присутністю. Однак ні, я перебільшую, я ніколи не вбачав у ній якоїсь
святої чесноти: вона лишала по собі скоріше запах курива, пахощі мускусу та амбри, аніж дух святості. Я вже почав був задихатися від пахощів оранжерейних квітів та всяких ароматичних есенцій, і аж тоді мені спало на думку відчинити двері на балкон та вийти подихати свіжим повітрям. Надворі сяяв місяць і світилися газові ліхтарі, навкруги було дуже тихо. На балконі стояло два-три стільці, я сів, дістав сигару... До речі, я й зараз закурю — з вашого дозволу.
Настала пауза, поки він дістав і закурив гаванську сигару. Затягшись і випустивши хмарку запашного диму в морозяне тьмяне повітря, він провадив далі:
— В ті дні, міс Ейр, я любив також і цукерки, тож я (пробачте на слові) уминав шоколад і курив сигару, роздивляючись тим часом екіпажі, що котилися аристократичними вулицями до будинку Опери, що була по сусідству. Аж враз у елеґантному закритому екіпажі, запряженому парою гарних англійських коней, я впізнав карету, яку подарував Селіні. Вона поверталася додому; ясна річ, від нетерплячки моє серце загупало об чавунне поруччя, на яке я спирався грудьми.
61 
