Лёгкий, ненавязчивый романчик 
84 
То був незнайомець із Менга.
— Що ви хочете робити?! — вигукнула пані Бонасьє. — Ви занапастите нас обох!
— Але я поклявся вбити його! — відповів Д'Артаньян.
— Ваше життя більше не належить вам. Ім'ям королеви забороняю вам наражатися на будь-які небезпечні пригоди, крім тих, що можуть статися з вами під час подорожі.
— А від себе ви мені нічого не наказуєте?
— Від себе, — відповіла пані Бонасьє схвильовано, — від себе я можу тільки просити вас. Але послухаймо: здається, вони розмовляють про мене.
Д'Артаньян знову підійшов до вікна й нашорошив вуха. Пан Бонасьє вже відімкнув двері будинку і, пересвідчившись, що в квартирі нікого немає, повернувся до незнайомця.
— Вона пішла, — сказав Бонасьє. — Мабуть, повернулася до Дувру.
— Ви певні, — спитав незнайомець, — що вона не здогадалася, чому ви втекли з дому?
— Ні, — відповів Бонасьє самовдоволено, — для цього вона надто легковажна.
— А молодий гвардієць удома?
— Навряд; як бачите, віконниці в нього зачинені й крізь щілини не видно світла.
— І все-таки треба пересвідчитись.
— Яким чином?
— Постукати до нього.
— Я спитаю в його слуги.
— Йдіть.
Бонасьє зник у під'їзді, пройшов ті самі двері, в які щойно вислизнули втікачі, піднявся по сходах і постукав до Д'Артаньяна.
Ніхто не відповів. Портос, для більшого блиску, попросив «позичити» йому Планше на вечір. Що ж до Д'Артаньяна, то він, зрозуміло, не мав найменшого наміру виказувати свою присутність.
Почувши, як Бонасьє загрюкав у двері, змовники затамували подих; серця в них калатали.
— Нагорі нікого немає, — сказав Бонасьє.
— Однаково ходімте краще до вас. Там нам буде спокійніше, ніж на вулиці.
— О Боже! — прошепотіла пані Бонасьє. — Тепер ми нічого не почуємо.
— Навпаки, — відповів Д'Артаньян, — нам буде чути ще краще. Він вийняв три чи чотири паркетини, завдяки чому його кімната перетворилась на подобу діонісієвого вуха[106], розстелив долі килимок, став на коліна і знаком запропонував пані Бонасьє схилитися над отвором.
— Ви певні, що в нього нікого немає вдома? — спитав незнайомець.
— Ручуся! — відповів Бонасьє.
— І ви вважаєте, що ваша дружина…
— Повернулася до Дувру.
— Ні з ким, окрім вас, не поговоривши?
— Я цього певен.
— Це дуже важливо знати точно, ви розумієте?
— Отже, відомості, які я вам приніс, являють певну цінність…
— Дуже велику, мій любий Бонасьє, не стану цього приховувати.
— Тож кардинал буде з мене задоволений?
— Безперечно.
— Великий кардинал!
— Ви переконані, що ваша дружина в розмові з вами не називала ніяких імен?
— Здається, ні.
— Вона не згадувала ні пані де Шеврез, ні герцога Бекінгема, ні пані де Верне?
— Ні, вона сказала лише, що хоче вирядити мене до Лондона, аби зробити послугу якійсь високій особі.
— Зрадник! — прошепотіла пані Бонасьє.
— Тихше! — мовив Д'Артаньян, узявши руку пані Бонасьє, якої вона не відняла.
— І все-таки, — вів далі незнайомець у плащі, — ви вчинили дуже нерозумно, не вдавши, що пристаєте на її пропозицію, бо зараз лист був би у нас в руках; держава, якій загрожували вороги, була б урятована, а вас…
— А мене?
— А вас кардинал зробив би дворянином…
— Він сказав вам про це?
— Авжеж, я знаю напевне, що він хотів зробити вам цей сюрприз.
— О, — мовив Бонасьє, — моя дружина нестямно закохана в мене, і тому ще не пізно зробити все до пуття.
— Дурень! — прошепотіла пані Бонасьє.
— Тихше! — повторив Д'Артаньян, стискаючи її руку.
— Як це — не пізно? — спитав незнайомець у плащі.
— Я піду до Дувру, викличу пані Бонасьє, скажу, що передумав, що все зроблю, як вона захоче, візьму листа й побіжу до кардинала.
— Гаразд! Не гайте часу; незабаром я знову навідаю вас, щоб дізнатися про новини.
Незнайомець вийшов.
— Мерзотник! — сказала пані Бонасьє на адресу свого чоловіка.
— Тихше! — знову повторив Д'Артаньян, ще дужче стискаючи її руку.
Аж тут думки Д'Артаньяна й пані Бонасьє увірвав страхітливий зойк. Це волав її чоловік, побачивши, що зникла його торбинка з грішми.
— О Боже! — вигукнула пані Бонасьє. — Він сполошить увесь квартал.
Бонасьє кричав довго; проте такі крики лунали в Парижі досить часто, і ніхто не з'явився на вулиці Могильників; до того ж, будинок галантерейника з певного часу зажив поганої слави. Бонасьє, збагнувши, що нікого не докличеться, але все одно голосячи, вибіг з дому й подався до вулиці Дюбак, звідки ще довго долинали його зойки.
84 
