ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Мисс совершенство

Этот их трех понравился больше всех >>>>>

Голос

Какая невероятная фантазия у автора, супер, большое спасибо, очень зацепило, и мы ведь не знаем, через время,что... >>>>>

Обольстительный выигрыш

А мне понравилось Лёгкий, ненавязчивый романчик >>>>>




  86  

— Я можу кожному з них надати відпустку на два тижні: Атосові, в якого ще не загоїлась рана, для поїздки на води у Форж; Портосові та Арамісові — для того, щоб супроводити друга, якого вони не можуть покинути самого в такій скруті. Наказ про відпустку свідчитиме, що подорож відбувається з моєї згоди.

— Дякую вам, добродію, ви дуже добрі.

— Ідіть до них зараз же — треба все владнати до ранку. Стривайте! Сідайте й пишіть клопотання панові Дезессару. Можливо, за вами вже стежать, тож треба, щоб ваш візит до мене, про який шпигуни кардинала, звичайно, донесуть йому, дістав природне пояснення.

Д'Артаньян написав клопотання, і пан де Тревіль пообіцяв, що не пізніше другої години ночі всі чотири свідоцтва про відпустку будуть на квартирі в кожного з чотирьох учасників подорожі.

— Надішліть, будь ласка, моє свідоцтво до Атоса, — попросив Д'Артаньян. — Я боюся, що вдома на мене чигатиме якась прикра несподіванка.

— Гаразд. До побачення, і щасливої вам дороги!.. Стривайте! — гукнув пан де Тревіль, зупиняючи Д'Артаньяна.

Д'Артаньян обернувся.

— У вас є гроші?

Д'Артаньян ляснув себе по кишені, в якій забряжчали монети.

— Цього вистачить? — спитав пан де Тревіль.

— Триста пістолів.

— Чудово! З такими грішми можна рушати хоч на край світу; отож, до зустрічі.

Д'Артаньян вклонився панові де Тревілю, і той подав йому руку; юнак потис її із шанобливою вдячністю. З дня приїзду до Парижа молодий гасконець не міг нахвалитися паном де Тревілем — таким шляхетним, чесним і великодушним.

Спершу Д'Артаньян навідав Араміса; він не був у свого друга від того пам'ятного вечора, коли стежив за пані Бонасьє. Більше того, останнім часом юнак майже не бачився з ним; коли ж він зустрічав молодого мушкетера випадково, то щоразу помічав на його обличчі тінь глибокої журби і смутку.

Цього вечора Араміс також був похмурий і сумний; Д'Артаньян спробував був розпитати, чому він такий зажурений, та Араміс послався на коментар до вісімнадцятої глави Блаженного Августина, що його має написати латиною не пізніше наступного тижня, і сказав, що заклопотаний саме цим.

Не встигли друзі обмінятися кількома фразами, як прийшов слуга пана де Тревіля й передав Арамісові великий конверт з печатками.

— Що це? — спитав Араміс.

— Наказ про відпустку, яку ви, добродію, просили в пана де Тревіля, — відповів слуга.

— Я не просив ніякої відпустки.

— Мовчіть і беріть, — обізвався Д'Артаньян. — Ось вам, друже, півпістоля за клопоти, — мовив він до слуги. — І перекажіть панові де Тревілю, що пан Араміс щиро дякує за увагу. Можете йти.

Слуга низько вклонився і вийшов.

— Що це означає? — спитав Араміс.

— Зберіть усе, що вам знадобиться для двотижневої подорожі, і йдіть за мною.

— Але я не можу виїхати з Парижа, не дізнавшись принаймні… Араміс замовк.

— Що сталося з нею, чи не так? — докінчив його думку Д'Артаньян.

— З ким? — спитав Араміс.

— З тією жінкою, що була у вас, з хазяйкою вишиваної хусточки.

— Хто вам сказав, що в мене була жінка? — вигукнув Араміс, збліднувши.

— Я бачив її.

— І ви знаєте, хто вона?

— Здогадуюсь.

— Ну, — сказав Араміс, — якщо ви вже стільки знаєте, то чи не відомо вам, принаймні, що сталося з цією жінкою?

— Гадаю, вона повернулась до Тура.

— До Тура? Так, це цілком імовірно; схоже на те, що ви її справді знаєте. Але як могла вона вирушити до Тура, не сказавши мені жодного слова?

— Бо вона боялася, щоб її не арештували.

— Чому ж вона не написала мені?

— Боялася вас цим скомпрометувати.

— Д'Артаньяне, ви повертаєте мене до життя! — вигукнув Араміс — Я вважав себе зневаженим, обдуреним. Я був такий щасливий знову побачити її! Я навіть мріяти не смів, що вона ризикуватиме своєю свободою через мене, бо подумайте самі, з якої іншої причини вона могла приїхати до Парижа?

— З тієї самої, з якої ми сьогодні мусимо їхати в Англію.

— Що ж це за причина? — спитав Араміс.

— Коли-небудь ви дізнаєтесь про це, Арамісе; а тим часом я насмілюся взяти приклад зі скромності «племінниці богослова».

Згадавши, яку нісенітницю він розповідав колись своїм друзям, Араміс усміхнувся.

— Ну що ж, Д'Артаньяне, коли вона й справді поїхала з Парижа і ви в цьому певні, то мене теж більше нічого тут не затримує, їдьмо! Ви сказали, що ми рушаємо…

  86