Лёгкий, ненавязчивый романчик 
99 
Вони пройшли в Джейка за спиною, і жоден не звернув на нього уваги.
— А ти б зміг зайти всередину? — спитав Едді.
— Ні за які гроші! — випалив Генрі.
Вони повернули за ріг. Джейк відступив від вітрини й подивився їм услід. Вони поверталися тією самою дорогою, якою прийшли: пліч–о–пліч, Генрі, вже сутулий, як ті значно старші чоловіки, важко крокує в своїх гівночавах зі сталевими носаками, Едді поряд, рухається з неусвідомленою грацією. їхні довжелезні тіні, що вже виступали на проїжджу частину, щось по–товариському обговорювали на хіднику.
«Вони йдуть додому, — подумав Джейк, і його затопила хвиля самотності, така потужна, що, здавалося, ще трохи — і вона його розчавить. — Повечеряють, зроблять домашнє завдання, потім сваритимуться перед телевізором через те, хто яку передачу хоче дивитися, а потім підуть спати. Той Генрі, може, й забіяка, але у них є життя і воно має сенс… а зараз вони до нього повертаються. Цікаво, а вони самі знають, як їм пощастило? Едді, мабуть, здогадується».
Джейк повернувся, поторсав шлейки наплічника і перейшов Райнголд–стрит.
Сюзанна відчула, що на порослих травою обширах за поставленим сторч камінням щось заворушилося: почулося зітхання, потім шелест.
— Щось наближається, — напружено сказала вона. — Швидко наближається.
— Будь обережна, — сказав Едді, — але не пускай його до мене. Розумієш? Не пускай його до мене.
— Я чую, Едді. Ти роби своє.
Едді кивнув. Він став навколішки посеред кола, тримаючи перед собою загострений кілок, наче оцінював його гостроту. Потім опустив палицю і накреслив нею на землі темну пряму лінію.
— Роланде, бережи її…
— Постараюся, Едді.
— …але не пускай його до мене. Джейк уже на підході. Божевільна матуся справді вже на підході.
Сюзанна побачила, як розтулилася трава на півночі від велемовного кільця і там утворилася прогалина, націлена прямісінько на коло з каменів.
— Готуйся, — сказав Роланд. — Зараз воно нападе на Едді. Комусь із нас доведеться затримати цю істоту.
Сюзанна піднялася на обрубках ніг, наче змія, що виповзає з кошика індуса–факіра. Руки, стиснені в кулаки, вона тримала біля щік. Очі палали вогнем.
— Я готова, — сказала вона і закричала: — Іди–но сюди, хлопче! Бігом сюди! Біжи, бо пропустиш свято!
Коли господар кам'яного кола ввірвався в свою оселю, дощ припустив дужче. Сюзанна встигла лишень відчути його пружну й безжальну чоловічість (то був змішаний запах джину і ялівцю, такий міцний, що від нього сльозилися очі), а потім демон блискавично метнувся в центр кола. Вона заплющила очі й потягнулася, кличучи його, — не руками і не подумки, а всією своєю жіночою силою, що жила глибоко всередині:
— Агов, малий! Куди це ти зібрався? А дівчинку не хочеш?
Повітря завирувало: то обернувся дух. Сюзанна відчула його
здивування… а потім невситимий голод, такий повний і невідпорний, як пульсуюча артерія. Демон стрибнув на неї, наче маніяк з темного завулку.
Зойкнувши, Сюзанна похилилася назад. На шиї в неї від напруження здійнялися вени. Сукня спочатку розрівнялася на грудях і животі, а потім на очах почала рватися на шматки. Вона чула дихання, що йшло невідомо звідки, неначе саме повітря вирішило з нею побавитися.
— Сьюз! — закричав Едді й почав підводитися.
— Ні! — прокричала вона у відповідь. — Роби своє! Цей сучий виродок у мене там, де… де я хочу, щоб він був! Давай, Едді! Приведи малого! Приведи… — В ніжну плоть між ніг вда–рив нестерпний холод. Вона застогнала і впала на спину, але потім спромоглася звестися на руку і зухвало підняла тіло вгору. — Приведи його сюди!
Едді нерішуче глянув на Роланда, і той кивнув. Знову перевів погляд на Сюзанну. В очах у Едді стояв темний біль і ще темніший страх, але він демонстративно повернувся спиною і знову став навколішки. Не зважаючи на холодний дощ, що періщив йому по потилиці й руках, він потягнувся вперед загостреною палицею, яка стала саморобним олівцем. Кілок почав рухатися, виписуючи лінії й кути. Обриси, що з–під нього виходили, Роланд упізнав одразу.
Двері.
Джейк штовхнув перекошену хвіртку, і, скрегочучи іржавими петлями, вона неохоче прочинилася. До будинку вела нерівна стежка, викладена з цегли. За стежкою був ґанок. За ґанком — двері. Забиті дошками двері.
Джейк повільно йшов до будинку, а серце вистукувало в горлі крапки й тире. У проміжках між потрощеною цеглою доріжки ріс бур'ян. Хлопчик виразно чув, як він треться об джинси. Усі відчуття були загострені до межі. «Ти ж не збираєшся туди заходити?» — озвався голос паніки у нього в голові.
99 
