58 
(Аскольд уже знає, що ровер — це ровер, в сенсі велосипед, а не марка машини).
— Не доб'єшся від тебе нічого, — зітхає Ката і йде писати листа другові Фікусу. Той саме збирається проходити якийсь страшний електроаналіз мозку, коли «в голову вставляют всякие электроды и смотрят на экран, как у меня там всеработает, какое полушарие активней й т.д».
— А мене тепер тільки машинки цікавлять… А ти чого туда йдеш? Просто цікаво?
— Тому що мене ТІЛЬКИ машинки цікавлять!!! Тобто, вже нічого, крім ВМW, взагалі не цікавить.
(Ката думає, що бі-ем-дабл ю — також ат стой попсовий, але Фікусу не каже).
— Ну от…— зітхає вона, — Я теж піду мозги тоді світити…
— Нє, у тебе все нормально — ліва півкуля думає про порш, права — про ягуар. А в мене обидві — про бмв. Це вже паранойя.
Ката замислюється над таким діагнозом, але не надовго. Бо Фікус відразу ж повідомляє, що хоче якнайшвидше забратися зі своєї клятої Москви й податися кудись за маршрутом «Польща — Париж — Берлін» (ну, так Фікус написав!), попередньо «взявши банк» де-небудь у Києві. Тільки для цього йому слід було виробити закордонний паспорт.
— Угу, — погодилася Ката, — без паспорта в банк — ані ногою. І в Париж заходити тоже не можна.
Бідний, бідний Фікус. Якщо Ката і спіхва-рить колись якусь машинку-іншу, першою на черзі точно буде ВМW — для родіни, для Фікуса. Бо він таки хороший чувачок, хоча його Расія-мать ніяка нам і не родіна.
— А БМВ, сорри, не попса галимая… БМВ — это… Это свет очей моих!
Так казав Фікус. Він мав ясно-сірі очі, дулю в кишені, мудру голову і мрію про МАШИНКУ.
Я люблю треки РІNК FLOYD 73-го року. За цілковитий жир і довжину. Цілих 7.04 можна слухати «Тіmе» із Dack Side of the Мооn. І ні за що не переживати — твої вуха, естетика і мізки в правильних руках. Геніальність, перевірена часом. Схоже на рекламний слоґан. А реклама — то найсаксовіший сакс зо всіх можливих. Простіть мене, акаунти, менеджери, копірайтери, бренд-менеджери та ін. робітники цієї ниви, але ви ПРОСТО ПСУЄТЕ СОБІ КАРМУ. Якщо вірите в свою роботу. Якщо ні, то ви — прості плугатарі, що з плугами йдуть. Країна в нас, як то довго нам тилдичили, аграрна, тож у цій системі цінностей вам честь і слава. Рукам вашим натрудженим і мізкам граним-переграним…
(От жалко пацанів).
Але це я просто так. Від злості на себе за написання дурнуватого гасла.
Дістаю з шухляди листівку, на якій зелене вугрювате лице з єхидним і дещо розгубленим виглядом плаває в нічному небі в якості світила. Листівка зветься DACK SIDE OF THE РUTIN. Підписую її для Майнеса. Хоча він — і ненавидить Пінк Флойд.
А ще я знаю, я точно відчуваю, що скоро в мене з'явиться ЄМОБ (Єдиний Матеріальний Об'єкт моїх Бажань). Не знаю, звідки, але з'явиться точно. От тільки ще варто визначитися з кольором…
Насправді, мати матеріальне бажання — бодай одне — це, як для мене, дуже круто. Бо зазвичай хочеться чогось такого… трансцендентного, чого мені в папір не запакують і скотчем не заклеять, а даремно. Про трансцендентні забаганки розповідати не прикольно — виходить літературщина. Або гасла, знову ж таки. Тому заткаюся і ні слова про себе. А ліпше про Катю (не плутати з Катою).
Катя називає себе «ліпша подружка підараса» і пише в ґей-журнал. Вона дуже симпатично вбирається і знає про моду все, чого ніколи не знатиму я. Катя пампушка. Вона схожа на німецьку ляльку з пахучою головою. Катя за ліпшого друга і справді має гея, котрого підступно кохав Аленів Розовий Фламінго.
— Ален каже, його той мальчік втік до якоїсь проститутки… — сьорбаючи чайок, протягую вальяжно я.
— Ката, Ката! — Катя робить мені знаки долонею перед носом. — Той хлопчик — мій ліпший друг.
— Хто — проститутка?
Відчуття попандосу до мене, як правило, приходить із запізненням.
Ми швиденько міняємо тему на блю курасао [94], котрим, як думала колись Катя, наповнюють прокладки у рекламі. Згодом мене вже пробачено і я, нарешті, чую заповітну Катрусину мрію:
— Професія, ти знаєш, є така… їх всього кілька людей на планеті. ПЕРЕВЕРТАЧ ПІНГВІНІВ.
— Хто?!
— Перевертач пінгвінів, — ствердно киває Катя. Вигляд у неї дуже серйозний і дуже добрий. — Знаєш, пінгвіни — дуже допитливі істоти. І вони повсякчас страждають через свою надмірну цікавість і довіру.
— ?
— От уяви собі: стоять пінґвінчики на снігу (вони, до речі, завжди стоять. А коні сплять стоячи. І ховають їх — уявляєш, який жах? — також стоячи! От просто риють таку дуже глибоку яму, щоби закопати коня ногами вниз…) Стоять пінгвіни на снігу. Ніби день як день у них, все, як завжди. А тут раптом злітає над ними літак. Ну, вони далі стоять, тільки голови за ним підіймають: ану-ану, куди ж він полетить? Задирають голови все вище й вище, аж поки літак не пролітає над ними і вони не поперетинаються й не попадають. А встати самі не можуть! Отак і лежать. І тоді приходить ПЕРЕВЕРТАЧ ПІНГВІНІВ — людина з такою спеціальною лопатою. Підгрібає їх і ставить на ніжки.
58 
