Последние отзывы

  175  

Тепер він, цілий, на початку вечора білий, а потім золотавий з темним коником-драконом, пливе над колишнім поетом, Іваном Миколайовичем, і водночас стоїть на одному місці у своїй височині.

Івану Миколайовичу все відомо, він усе знає й розуміє. Він знає, що замолоду став жертвою злочинців-гіпнотизерів, лікувався після того і вилікувався. Але знає він також, що дечого він не може перебороти. Він не може боротися з цим весняним повним місяцем. Аби тільки наближувалося його настання, аби тільки починало розростатися і наливатися золотом світило, яке колись висіло над двома п’ятисвіччями, стає Іван Миколайович неспокійний, нервується, втрачає апетит і сон, дожидається, поки визріє місяць, і, коли настає повня, ніщо не втримає Івана Миколайовича вдома. Надвечір він виходить і прямує на Патріарші ставки.

Сидячи на лаві, Іван Миколайович уже відверто розмовляє сам з собою, палить, мружиться то на місяць, то на добре пам’ятний йому турнікет.

Годину чи дві просиджує так Іван Миколайович. Потім підхоплюється з місця і завжди тим самим маршрутом, через Спиридонівку, з порожніми та незрячими очима іде в арбатські провулки.

Він проходить повз гасову ятку, повертає там, де висить на перехнябленому стовпі старий гасовий ліхтар, і скрадається до ґрат огорожі, за якою він бачить пишний, але ще не зодягнутий в листя сад, а в ньому — висвітлену місяцем з того боку, де виступає вежка з стрілчастим вікном, і темну з протилежного — готичну віллу.

Професор не знає, що вабить його до огорожі та хто живе в цій віллі, але знає, що боротися йому з собою за повного місяця не випадає. Окрім того, він знає, що в саду за ґратами він неодмінно побачить одне й те саме.

Він побачить на лаві літнього та поважного чоловіка з борідкою, в пенсне і з дещо поросячими рисами обличчя. Іван Миколайович завжди застає цього мешканця вілли в одній і тій самій мрійливій позі, з поглядом, зверненим до місяця, Івану Миколайовичу відомо, що, намилувавшись місяцем, той сидень неодмінно переведе очі на вікно вежки і втупиться в нього, начебто чекаючи, що зараз воно розчахнеться і з’явиться на підвіконні щось чудовне.

Усе подальше Іван Миколайович знає напам’ять. Тут потрібно неодмінно глибше причаїтися за огорожею, бо ось зараз сидень почне збуджено крутити головою, блукаючими очима ловити щось у повітрі, зачудовано посміхатися, а потім сплесне руками в якійсь солодкій скрусі, а згодом уже досить голосно буде мимрити:

— Венера! Венера!.. От я дурень!..

— Боги, боги! — почне шепотіти Іван Миколайович, ховаючись за огорожею і не зводячи гарячкових очей з таємничого невідомця. — Ось ще одна жертва місяця… Так, ще одна жертва, як я сам…

А сидень буде вести далі свою мову:

— От я дурень! Чому, чому я не полетів з нею? Чого я злякався, старий осел? Папірця домігся! Ех, терпи тепер, старий кретине!..

Так триватиме доти, поки не стукне в темній частині вілли вікно, не з’явиться в ньому щось білувате і не пролунає неприємний жіночий голос:

— Миколо Івановичу, де ви? Що за фантазії! Малярію хочете підчепити? Ідіть чай пити!

Враз сидень очутиться і відповість голосом облудним:

— Повітрям, повітрям хотів подихати, серденько моє! Повітря аж надто гарне!

І ось він підведеться з лави, крадькома погрозить кулаком у вікно, яке зачиняється внизу, і поплентається в будинок.

— Бреше, бреше він! О, боги, як він бреше! — бурчить, відходячи від огорожі, Іван Миколайович. — Зовсім не чисте повітря вабить його в сад, він щось бачить у цю пору весняної повні й на самому місяці, й у саду, і в горішньому вікні. Ех, дорого б я заплатив, щоб промкнутись у його таїну, щоб знати, яку таку Венеру він утратив і тепер марно ловить її, хапаючи руками повітря?

І повертається додому професор зовсім недужим. Професорова дружина вдає, що не помічає його стану, і квапить його кластися спати. Але сама вона не лягає і сидить з книжкою коло лампи, дивиться згорьованими очима на заснулого. Вона знає, що на світанку Іван Миколайович прокинеться з болісним криком, почне скидатися і плакати. Тому і лежить перед нею на скатертині коло лампи завчасу наготований шприц у спирті та ампула з рідиною густого чайного кольору.

Бідолашна жінка, зв’язана з тяжко хворою людиною, тепер може бути вільна і без побоювань може заснути. Іван Миколайович після заштрику спатиме до ранку зі щасливим обличчям і бачитиме невідомі їй, але якісь піднесені та щасливі сни.

  175