180 
С. 221. Ґелла — персонаж роману, член почту Воланда, жінка-вампір. Ім’я Ґелла Булгаков запозичив із статті «Чародійство» Енциклопедичного словника Брокгауза і Єфрона, в якому зазначалося, що на Лесбосі цим ім’ям називали передчасно померлих дівчат, які після смерті стали вампірами. Вампіри — традиційно найнижчий розряд нечистої сили. Можливо, тому Ґелла, єдина з почту Воланда, відсутня у сцені останнього акту.
С. 228. Марґарита — персонаж роману, головним прототипом якого стала третя дружина письменника — О. С. Булгакова. У літературному плані Марґарита сягає «Фауста» Ґете. Деякі деталі її образу можна знайти в романі Е. Міндліна «Повернення доктора Фауста». Мотивом милосердя Марґарита пов’язана з творами Г. Гейне і Ф. М. Достоєвського. Багаторазово Булгаков підкреслює віддзеркалення у створеному ним образі двох французьких королев, пов’язаних з цим ім’ям, — Марґарита Наваррської (1492–1549) і Марґарити Валуа (1553–1610). Булгаковська Марґарита — символ любові й вічної жіночності.
С. 256. Гессар — паризький видавець листування Марґарити Валуа, яке вийшло в середині XIX століття, але Булгаков зробив його, як і безіменного товстуна, учасником Варфоломіївської ночі. 24 серпня 1572 року кровопролиттям закінчилося пишно відсвятковане весілля Марґарити Валуа з майбутнім французьким королем Генріхом IV (1553–1615), що увійшло в історію як Варфоломіївська ніч.
С. 267. Секст Емпірик — давньогрецький філософ і вчений, представник скептицизму (кінець II — початок III століть).
Марціан Капелла — римський поет, майстер епіграми (бл. 40 — бл. 104).
С. 271. Абадонна — персонаж роману, демон війни. Ім’я Абадонна сягає давньоєврейського Аваддон — так звати ангела Апокаліпсису. Дослівно Аваддон перекладається як «припинення буття».
С. 272. Великий бал сатани — епізод роману, який, як свідчать спогади О. С. Булгакової, був переписаний під враженням від прийому в американському посольстві в Москві 22 квітня 1935 року, куди письменник і його дружина були запрошені послом США Вільямом Буллітом. Ще одне джерело Великого балу — книга маркіза Астольфа де Кюстіна «Росія в 1839 році» (1843). Враховував Булгаков і досвід російського символізму, зокрема «Північної» симфонії А. Бєлого, його ж симфонії «Повернення», драми Леоніда Андрєєва «Життя Людини». Живі шахові фігурки, якими грають Воланд і Бегемот, найімовірніше, виникли під впливом повісті економіста-аграрія А. В. Чаянова «Венедиктов, або Достопам’ятні події життя мого» (1921), а також «Легенди про арабського звіздаря» з книги американського письменника Вашингтона Ірвінґа «Альгамбра» (1832). Багатьма мотивами шахова партія Бегемота й Воланда пов’язана з подіями громадянської війни в Іспанії 1936–1939 років, лиха якої Марґарита бачить на кришталевому глобусі. Низка гостей, що проходять перед Марґариток), не випадкова. Страждаючи від зради чоловікові, вона ставить свій вчинок в один ряд із страшними злочинами минулого й майбутнього, вчиненими вбивцями, отруйниками, катами, розпусниками і звідницями.
Особливу роль відіграє Фріда, яка уособлює долю того, хто переступив межу сльози невинної дитини. Повторюючи долю ґетівської Марґарити, вона стає символом Марґарити булгаковської. У біографії Фріди відобразилися історії двох жінок, описані в книзі швейцарського психіатра Августа (Опоста) Фореля «Статеве питання» (1908). Одна з них, Фріда Келлер, убила хлопчика, друга, Конієцко, задушила носовичком немовля. Найімовірніше, робота Фореля вплинула і на образотворчі рішення Великого балу. У ній згадується «бал голих або напівоголених», який щороку влаштовувався художниками і натурницями в Парижі. Ще одне джерело епізоду Великого балу у сатани, як вважають деякі дослідники, — це історія так званої «комуни Бокія». Гліб Іванович Бокій був видатним чекістом, якого розстріляли в 1937 році. Деякі його співробітники, що піддалися репресіям уже після загибелі «батьки Бокія», на слідстві дали про нього свідчення як про організатора п’яних оргій, що супроводжувалися розпустою і бійками. Гості Бокія бували так само п’яні, а жінки — так само голі, як в епізоді Великого балу.
С. 274. В’єтан Анрі (1820–1881) — бельгійський скрипаль і композитор.
С. 274. Штраус Йоганн (1825–1899) — австрійський композитор, скрипаль, диригент, «король вальсу», приїздив до Росії, де керував концертами в Павловську, поблизу Петербурга, в 1856–1865 роках.
С. 281. Калігула (12–41) — римський імператор з 37 року з династії Юліїв-Клавдіїв.
С. 319. Афраній — персонаж роману, начальник таємної охорони, який безпосередньо підкоряється прокуратору Іудеї Понтію Пілату. Прототипом послужив Афраній Бурр, про якого докладно розповідається у книзі французького історика релігії Е. Ренана «Антихрист». Виписки з цієї роботи, що збереглися в архіві Булгакова, свідчать про те, що його цікавила шляхетність Афранія Бурра, який, як пише історик, «повинен був спокутувати смертю, сповненою смутку, своє злочинне бажання зробити добру справу, рахуючись водночас зі злом». В Тацітових «Анналах» відображена поширена думка, що історичний Афраній був отруєний за наказом імператора Нерона і помер у 62 році.
180 
