9 
Тут, дорогі друзі, наберіться терпіння і почекайте трохи. Зробіть, як кажуть, паузу.
Бо відбулася німа сцена. Як у гоголівському "Ревізорі".
Особливо був вражений Семен Семенович. Так би мовити, професійно вражений. Його, як і всіх бухгалтерів світу, питання фінансово-матеріальні хвилювали надзвичайно гостро, до глибини душі.
І, коли він потім звіряв білет з таблицею, на його носі і на рум'яних щоках від хвилювання виступили дрібні крапельки поту.
Жінки тільки сплескували руками і ойкали.
А Журавлева мати Катерина Іванівна навіть пустила сльозу.
— Я думаю, таку річ треба відзначити,— рішуче сказав
Павло Максимович.— Ану, жінко, біжи в льох, тягни все, що є. А я стола надвір винесу.
І завирувало все навколо.
З усіх трьох льохів потяглися до столу наїдки. Не минуло й кількох хвилин, як усі Бамбури вже знали про щасливу новину.
Довелося виносити ще два столи...
Стільки добрих слів і побажань хлопці не чули за все своє не дуже багате на добрі слова хлоп'яче життя. До пізньої ночі співали Бамбури на подвір'ї у бригадира. Особливо часто заводили "Розпрягайте, хлопці, коні"...
Причому співали її у новому, так би мовити, актуальному, злободенному на сьогодні варіанті:
Розпрягайте, хлопці, коні Та лягайте спочивать, А я піду в лотерею "Запорожця" вигравать...
— Ви ж тільки, хлопці, той... глядіть, обережно їздіть, шалапути... А то...
— Ага-га. Бо ондо у Васюківці один на "Жигулях" новеньких у кювет угнався... В одну мить новенькі "Жигулі" у старенькі обернулися...
— А з Дідівщини хлопець "Москвичем" КрАЗа вирішив протаранити. Так од того "Москвича", вірите, тільки підфарник лишився...
— ...А я піду-гу в лоте-ге-рею-у-у "Запорожця"-га виграва-
ать...
...На землю опустилася ніч.
Порозходилися по хатах Бамбури.
Поснули втомлені від переживань хлопці.
Поснули й батьки.
Тільки Бровко сидів біля будки, дивився на зоряне небо, про щось думав і раз у раз зітхав. Щось неспокійно було в нього на серці...
А коли сонечко знову усміхнулося на наші Гарбузяни, то воно побачило, що Семен Семенович Байда, колгоспний бухгалтер, розмовляє із своїм заспаним сином Марусиком.
— Ти не думай нічого, синку,— надаючи своєму голосові якнайбільшої лагідності, говорив Семен Семенович.— Просто мені цікаво. Як там було з тим лотерейним білетом? Подробиці деякі...
— Та я вже не пам'ятаю, тату, подробиць,— розплющивши тільки одне око, сонно бурмотів Марусик.
— А ти згадай, синку, згадай. Що ви купляли? Коли? Почім? Хто платив гроші?
— А яка різниця!.. Ну., ну... цукерки купляли. І лимонад. На свята це було. Травневі, здається.
— А гроші? Гроші чиї були?
— Спільні гроші. Трохи моїх. Ти мені перед святами дав. Пам'ятаєш? Трохи Циганових. Журавля трохи.
— А скільки, скільки чиїх? Згадай, синку.
— Та... та хіба це важливо? Хіба це має значення?
— Просто цікаво... Пригадай, пригадай.
— Ну... Моїх два карбованці, здається... Циганових, здається, карбованець з копійками. А Журавлевих копійок, мабуть, сорок...
— О! Ясно. Я ж добре пам'ятаю, що дав тобі тоді два карбованці. Ясно! Ну, йди, синку, йди! Досипай. Вибач, що збудив. Іди!
— А... а нащо тобі це? ,
— Просто цікаво. Йди!
І сонний Марусик, не дуже щось тямлячи, впав на подушку й зразу заснув.
Відомо, що на другий день після таблиці в ощадкасу нічого ще й потикатися. Тим паче, ощадкаси у селі не було. Ощадкаса була в районі. Семен Семенович не хвилювався. Спокійно пішов на роботу.
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ,
з якого ви дізнаєтесь, що таке два карбованці, а що таке карбованець з копійками (не кажучи вже про сорок копійок). Батьки і діти.
Чим займалися у той день наші герої, переповідати не буду. Тим паче, що нічим особливим вони не займалися. Ходили, тинялися по Бамбурах, намагаючись нікого не зустріти з односельців. Бо їм уже набридло розказувати про свій виграш і показувати щасливий білет. Та й показувати, чесно кажучи, було нічого. Павло Максимович ще вчора забрав у сина білет і сховав. Щоб ненароком не загубився.
Отже, залишимо на якийсь час юне покоління і надамо слово їхнім батькам. Бо саме вони у той день (а точніше, вечір) стали головними дійовими особами.
Після вечері Семен Семенович глянув виразно на дружину.
Вона мовчки підбадьорливо кивнула.
Семен Семенович рішуче кахикнув і попрямував до Непорожніх.
9 
