22 
Містер Візлі зиркнув на годинника, а тоді — на свою дружину.
— Молі, кохана…
— Ні, Артуре.
— Ніхто ж не побачить. Ця маленька кнопочка запустить підсилювач невидимості, я сам його встановив. Він допоможе нам піднятися в повітря, а тоді нас прикриють хмари. Хвилин за десять будемо на місці, і ніхто нічого не…
— Я сказала ні, Артуре. Не серед білого дня.
Вони прибули на Кінґс–Крос за чверть одинадцята. Містер Візлі метнувся через дорогу по візочки для валіз, і всі побігли на вокзал.
Торік Гаррі таки встиг на «Гоґвортський експрес». Найтяжче було потрапити на платформу номер дев’ять і три чверті, яка була невидима для маґлівських очей. Для цього кожен мав проскочити крізь масивну перегородку, що розділяла дев’яту й десяту платформи. Боляче не було, але треба було стежити, щоб ніхто з маґлів не помітив, куди ви щезаєте.
— Спочатку Персі, — сказала місіс Візлі, нервово поглядаючи на годинник над головою. Для непомітного проходу крізь перегородку залишалося п’ять хвилин.
Персі миттю помчав уперед і щез. За ним побіг містер Візлі, а тоді Фред і Джордж.
— Я беру Джіні, а ви біжіть слідом за нами! — звеліла місіс Візлі Ронові й Гаррі. Вона схопила Джіні за руку й кинулася до перегородки. За мить їх уже не було.
— Побігли разом, лишилася одна хвилина! — сказав Рон.
Гаррі пересвідчився, що клітка з Гедвіґою надійно закріплена на валізі, й покотив свого візочка до перегородки. Почувався цілком упевнено, бо це було значно приємніше, ніж мандрувати з порошком флу. Вони вхопилися за ручки візочків і, набираючи швидкість, рушили просто на перегородку. Коли залишилося пару метрів, побігли і…
ТОРРОХ!..
Обидва візочки врізалися в перегородку й відскочили. Ронова валіза гупнулася додолу, Гаррі заточився і впав, а клітка з Гедвіґою покотилася лискучим тротуаром. Бідолашна сова обурено верещала. Люди вирячилися на хлопців, а вокзальний охоронець закричав:
— Що ви в біса тут витворяєте?
— Не втримали візочків, — простогнав, підводячись, Гаррі і вхопився за ребра. Рон побіг по Гедвіґу, яка так розкричалася, що в юрбі вже заговорили про надто жорстоке ставлення до тварин.
— Чому ми не можемо пройти? — просичав Гаррі. — Хіба я знаю…
Рон ошелешено роззирнувся. З десяток роззяв іще й досі їх розглядали.
— Ми зараз запізнимося на поїзд, — зашепотів Рон. — Не розумію, чому прохід закрився.
Гаррі глянув на величезний годинник, і йому стало недобре. Десять секунд… дев’ять…
Він обережно підкотив візочка до перегородки й натиснув на неї щосили. Металевий бар’єр і не думав піддаватися.
Три секунди… дві… одна…
— Усе, — ошелешено промимрив Рон. — Поїзд тю–тю… А що, як мама з татом не зможуть вернутися до нас? У тебе є якісь маґлівські гроші?
Гаррі іронічно посміхнувся:
— Дурслі вже років із шість не давали мені кишенькових грошей.
Рон притулився вухом до холодного металу.
— Нічого не чути, — сказав він розгублено. — Що робити? Я не знаю, коли мама з татом зможуть до нас повернутися.
Роззирнулися довкола. Вони й далі привертали увагу, здебільшого тому, що Гедвіґа ще й досі не вгамувалася.
— Краще зачекаємо біля машини, — запропонував Гаррі. — Ми привертаємо забагато ува…
— Гаррі! — вигукнув Рон, виблискуючи очима. — Машина!
— Що з нею?
— Можна полетіти в Гоґвортс на машині!
— Але ж я думав…
— Ми застрягли, так? Проте до школи добратися якось мусимо, правда? А навіть неповнолітнім чарівникам дозволено чарувати у критичних ситуаціях — стаття надцята якихось там обмежень трам–та–ра–рам!
Замість паніки Гаррі раптом відчув збудження.
— А ти вмієш на ній літати?
— Раз плюнути! — сказав Рон, розвертаючи візок до виходу. — Давай, якщо поспішити, ми ще наздоженемо «Гоґвортський експрес!»
І вони рушили крізь юрбу цікавих маґлів, вийшли з вокзалу й попрямували до бічної дороги, де був припаркований старий «Форд–Англія».
Кількома ударами чарівної палички Рон відчинив схожий на печеру багажник. Хлопці запхали туди валізи, поставили Гедвіґу на заднє сидіння, а самі вмостилися спереду.
— Глянь, чи ніхто не дивиться, — сказав Рон, заводячи машину ще одним ударом палички.
Гаррі вистромив голову з вікна: по головному шосе мчали машини, але на їхній вуличці було порожньо.
— Все клас! — сказав він, і Рон натиснув маленьку срібну кнопку на панелі приладів.
22 
