20 
— Відійди–но звідси! — гаркнув він Ронові, вибираючи місце для ефектнішого кадру. — Це для «Щоденного віщуна».
— Велика цяця! — буркнув Рон, розтираючи ногу, на яку наступив фотограф.
Ґільдерой Локарт почув ці слова й підняв голову. Глянув на Рона, а тоді зауважив Гаррі.
Придивився пильніше. Зненацька підскочив і закричав:
— Невже це Гаррі Поттер?
Юрба розступилася, схвильовано перешіптуючись. Локарт кинувся до Гаррі, схопив його за руку и витяг наперед. Юрба гримнула оплесками. Обличчя Гаррі палало, а Локарт тиснув йому руку перед фотографом, що клацав, як навіжений, огорнувши родину Візлів хмарою густого диму.
— Гарно всміхнися, Гаррі, — сказав Локарт, вишкіривши блискучі зуби. — Ми з тобою варті, щоб потрапити на першу сторінку.
Коли він зрештою відпустив його руку, Гаррі ледве відчував свої пальці.
Він спробував крадькома вернутися до Візлів, але Локарт обійняв його за плечі й міцно пригорнув до себе.
— Пані та панове! — голосно вигукнув він, жестом попросивши уваги. — Що за неймовірна мить! Найкраща для мене нагода виголосити маленьке повідомлення, яке я давно хотів зробити!.. Коли юний Гаррі зайшов сьогодні у «Флоріш і Блотс», він просто хотів купити мою автобіографію, яку я з радістю подарую йому тепер безкоштовно, — у натовпі знову зааплодували, — але він навіть не уявляв, — вів далі Локарт, поторсавши Гаррі за плече, від чого окуляри мало не впали йому з носа, — що невдовзі отримає значно — набагато більше, ніж книжку «Я — магічний». Він та його шкільні друзі отримають, власне, справжнього магічного мене. Так, пані та панове, маю велику радість і честь оголосити, що з вересня цього року я заступаю на посаду професора із захисту від темних мистецтв Гоґвортської школи чарів і чаклунства!
Натовп шаленів оплесками та криками, а Гаррі отримав у дарунок повний комплект творів Ґільдероя Локарта. Заточуючись під їхньої вагою, він нарешті пробрався туди, де під стіною стояла Джіні поряд зі своїм новим казаном.
— Бери, — пробурмотів Гаррі, скидаючи книги в її казан. — А я собі куплю…
— Що, Поттер, закайфував? — пролунав голос, якого Гаррі не міг не впізнати.
Він випростався і перед самим носом побачив Драко Мелфоя, що, як і завжди, глузливо шкірився.
— Крутий Гаррі Поттер, — кривлявся Мелфой. — Навіть до книгарні не може зайти, щоб не знятися на першу сторінку.
— Облиш його, він цього не хотів! — крикнула Джіні. Це вперше вона заговорила на очах у Гаррі, люто поглядаючи на Мелфоя.
— Поттере, то ти вже маєш подружку! — насмішкувато протягнув Мелфой. Джіні зашарілася, а до них із цілими стосами Локартових книжок підійшли Рон та Герміона.
— А–а, це ти, — сказав Рон, дивлячись на Мелфоя так, ніби вступив черевиком у щось гидке. — Не сподівався побачити тут Гаррі, так?
— Мене більше дивує, що тут робиш ти, Візлі, — вишкірився Мелфой. — Твої старі, мабуть, голодуватимуть цілий місяць, щоб усе це оплатити.
Рон, як і Джіні, густо почервонів. Він також пожбурив книжки в казан і рушив на Мелфоя, але Гаррі з Герміоною схопили його ззаду за куртку.
— Роне! — крикнув містер Візлі, підходячи разом із Фредом і Джорджем. — Що ти робиш? Тут можна здуріти, ходімо на вулицю.
— Так–так–так, Артуре Візлі.
Це був містер Мелфой. Поклавши руку на Дра–кове плече, він так само глузливо шкірився.
— Луціус, — обізвався містер Візлі, стримано кивнувши.
— Я чув, маєте багато роботи в міністерстві, — сказав містер Мелфой. — Усі ці обшуки… Сподівався, тобі хоч там платять за понаднормову працю?
Він зазирнув у казан Джіні й відшукав там серед лискучих обкладинок Локартових книжок дуже старий, пошарпаний примірник «Початкового курсу трансфігурації».
— Мабуть, таки ні, — додав він. — Не розумію, навіщо ганьбити ім’я чарівника, якщо за це навіть не платять як слід?
Містер Візлі почервонів ще дужче, ніж Рон або Джіні.
— Ми маємо цілком різні погляди на те, що ганьбить ім’я чарівника, Мелфою, — відповів він.
— Воно й видно, судячи з твоєї компанії… — скривився містер Мелфой, перевівши свій бляклий погляд на містера й місіс Ґрейнджер, які боязко за цим стежили. — А я, Візлі, вже й не думав, що твоя родина може впасти ще нижче…
Почувся металевий дзенькіт, і казан Джіні кудись полетів: містер Візлі кинувся на містера Мелфоя, той ударився плечима об книжковий стелаж, і десятки важких книжок замовлянь посипалися їм на голови.
20 
