15 
Якомога швидше дайте знати, що діється.
Цілую, Герміона».
— Чудово, ми також поїдемо і придбаємо вам усе необхідне, — сказала місіс Візлі, прибираючи зі столу. — Що ви сьогодні робите?
Гаррі, Рон, Фред і Джордж планували вийти на пагорб, де був невеличкий вигін, що належав родині Візлів. Вигін був обсаджений деревами, тож був закритий від села і там можна було пограти в квідич, коли не залітати, звичайно, надто високо. Хлопці не брали справжніх квідичних м’ячів, які могли б утекти й полетіти до села, а жбурляли один одному яблука й ловили їх. По черзі вони випробували Гаррін «Німбус–2000», що був, безперечно, найкращою мітлою; старий Ронів «Метеор» часто випереджали навіть метелики.
За яких п’ять хвилин хлопці вже піднімалися на пагорб, несучи на плечах мітли. Вони й Персі запитували, чи не хоче він піти з ними, але той відповів, що має забагато справ. Гаррі поки що бачився з Персі тільки за обіднім столом; решту часу той проводив, зачинившись у своїй кімнаті.
— Хотів би я знати, що він робить, — спохмурнів Фред. — Він сам не свій. Результати його іспитів прийшли за день до твого прибуття: дванадцять С.О.В., а він навіть не зрадів.
— С.О.В., тобто Середніх Оцінок Взірцевого учня, — пояснив Джордж, зауваживши здивований погляд Гаррі. — Білл теж колись мав дванадцять. Треба щось робити, бо скоро будемо мати в родині ще одного старосту школи. Я, мабуть, не переживу такої ганьби.
Білл був найстарший серед братів Візлі. Він і Чарлі, що був молодший від нього, уже закінчили Гоґвортс. Гаррі ніколи їх не бачив, але знав, що Чарлі досліджує драконів у Румунії, а Білл працює в Єгипті представником «Ґрінґотсу» — чаклунського банку.
— Не знаю, як цього року батьки зможуть купити нам усе для школи, — засумнівався Джордж. — П’ять комплектів Локартових книжок! А Джіні ще потрібна мантія, паличка й таке інше.
Гаррі мовчав. Він зніяковів. У підземному сейфі «Ґрінґотсу» в Лондоні зберігалися чималі гроші, що їх лишили йому батьки. Ці гроші, звичайно, були дійсні тільки в світі чарівників: у маґлівських крамницях годі було щось купити за ґалеони, серпики і кнати. Він ніколи не казав Дурслям про свій банківський рахунок у «Ґрінґотсі», бо припускав, що звістка про цілу купу золота змусила б їх забути навіть про свій страх перед чарами.
* * *
Наступної середи місіс Візлі розбудила їх усіх ще вдосвіта. Нашвидкуруч поснідавши канапками з шинкою (по п’ять–шість на кожного), вони натягли куртки, а місіс Візлі зазирнула у квітковий горщик, який зняла з полички над кухонним каміном.
— Уже мало залишилось, Артуре, — зітхнула вона. — Треба сьогодні докупити ще… Ну що ж — першими — гості! Гаррі, дорогенький, бери!
І вона подала йому горщик. Гаррі здивовано глянув на всіх.
— А щ–що я маю робити? — спитав він, затинаючись.
— Він же ніколи не мандрував із порошком флу, — здогадався Рон. — Вибач, Гаррі, я й забув.
— Ніколи? — здивувався містер Візлі. — А як ти потрапив на алею Діаґон, де купував торік речі для школи?
— На метро…
— Справді? — захоплено вигукнув містер Візлі. — І там були екскалатори? А як вони…
— Артуре, не тепер, — урвала його місіс Візлі й заговорила до Гаррі: — Любий мій, мандрувати з порошком флу значно швидше, але ж, боже мій, якщо ти ніколи не вживав його раніше…
— Мамо, він упорається! — запевнив Фред. — Гаррі, спершу подивися на нас.
Він набрав із горщика дрібку блискучого порошку, підійшов до каміна і жбурнув порошок у вогонь.
Полум’я загуло, стало смарагдово–зеленим і здійнялося вище від Фреда, який ступив у нього, вигукнув: «Алея Діаґон!» — і щез.
— Треба говорити дуже чітко, дорогенький, — радила Гаррі місіс Візлі, а Джордж тим часом запихав руку в горщик. — І стеж, щоб вийти з того каміна, де треба.
— Звідки? — стурбовано перепитав Гаррі. Полум’я тим часом знову загуло, поглинувши цього разу Джорджа.
— Ну розумієш, магічних камінів страшенно багато, можна заплутатись, але, якщо сказати все чітко…
— Молі, він розбереться, не набридай, — утрутився містер Візлі, також набираючи порошок флу.
— Але ж, коханий, якщо він загубиться, як ми пояснимо це його дядькові й тітці?
— Вони не надто перейматимуться, — заспокоїв її Гаррі. — Якщо я загублюся десь у димарі, Дадлі вважатиме це за кумедний жарт. Тож вам не треба журитися.
— Ну, гаразд, підеш після Артура, — сказала місіс Візлі. — Так–от, ступивши у вогонь, скажи, куди прямуєш…
15 
