13 
— НАПРИКЛАД, МАШИНИ? — зайшла до кухні місіс Візлі, тримаючи в руках, неначе меча, довжелезну коцюбу.
Містер Візлі рвучко розплющив очі й винувато глянув на дружину.
— М–машини, Молі, дорогенька?
— Так, Артуре, машини, — повторила місіс Візлі, виблискуючи очима. — Уяви собі чарівника, котрий купує стару іржаву машину, каже своїй дружині, що хотів би просто її розібрати, аби побачити, як вона працює, а насправді зачаровує її, щоб та машина літала.
Містер Візлі закліпав очима.
— Ну, дорогенька, я гадаю, ти з’ясувала б, що він робив те все, не порушуючи закону. Хоч, е–е… можливо, було б і краще, якби е–е… він сказав дружині правду. В законі, якщо подивитися, є невеличка лазівка. Якщо він не мав наміру літати на цій машині, то те, що вона може літати, ще не…
— Артуре Візлі, ти сам подбав про цю лазівку, коли складав той закон! — закричала місіс Візлі. — Щоб ти й далі міг длубатися в тому маґлівському смітті, яким забитий твій сарай! І знай: Гаррі прибув сьогодні вранці в машині, якою ти не мав наміру літати!
— Гаррі? — здивувався містер Візлі. — Який Гаррі? Він озирнувся, побачив Гаррі й аж підскочив.
— Господи, невже це Гаррі Поттер? Дуже радий тебе бачити! Рон так багато розповідав нам про…
— Твої синочки цієї ночі літали тією машиною до Гарріної хати й назад! — крикнула місіс Візлі. — Що ти на це скажеш, га?
— Це правда? — захоплено перепитав містер Візлі. — І все було гаразд? Т–т–тобто, я хотів сказати, — затнувся він, бо з очей місіс Візлі посипалися іскри, — що… що це дуже погано, хлопці, справді дуже погано.
— Хай вони самі тут розберуться, — пробурмотів Рон, бо місіс Візлі роздулася, мов жаба–ропуха. — Ходімо, Гаррі, я покажу тобі свою кімнату.
Хлопці вислизнули з кухні і майнули вузеньким коридором до перекошених східців, що зигзагом здіймалися вгору. На третьому сходовому майданчику були прочинені двері. Гаррі помітив пару ясно–карих очей, що дивилися на нього, аж доки двері, грюкнувши, зачинилися.
— Джіні, — повідомив Рон. — Ти навіть не знаєш, як незвично їй бути такою сором’язливою. Переважно вона не замовкає.
Вони піднялися ще на два поверхи й нарешті дійшли до дверей, на яких лущилася фарба й висіла маленька табличка з написом «Кімната Рональда».
Гаррі увійшов, мало не торкаючись головою похилої стелі, й закліпав очима. Він немовби потрапив у піч: майже все в Роновій кімнаті було крикливого помаранчевого кольору — покривало на ліжку, стіни з потертими шпалерами і навіть стеля. Тут Гаррі зауважив, що мало не кожен вільний сантиметр стіни завішаний плакатами з зображеннями сімох одних і тих самих чарівниць та чаклунів, одягнених у яскраві помаранчеві мантії. Усі вони тримали мітли й енергійно вимахували руками.
— Твоя команда з квідичу? — поцікавився Гаррі.
— «Гармати з Чадлі», — відповів Рон, показуючи на помаранчеве покривало, прикрашене двома велетенськими чорними літерами «Г» і «Ч» та гарматним ядром у польоті. — Дев’яте місце в лізі.
Ронові шкільні підручники з чарів недбало валялися в кутку поруч із купою коміксів, здається, лиш однієї серії — «Пригоди Мартіна Міґса, навіженого маґла». Ронова чарівна паличка лежала зверху на акваріумі, повному жаб’ячої ікри, який стояв на підвіконні біля жирного сірого пацюка Скеберса, що дрімав собі на сонечку.
Гаррі переступив через розкидану на підлозі пачку самотасувальних карт і визирнув з маленького віконечка. На полі вдалині він помітив цілу зграю гномів, які один за одним підкрадалися до живоплоту Візлів і знову лізли до саду. Тоді повернувся до Рона, який напружено чекав, що він скаже про кімнату.
— Тут трохи тісненько, — почав виправдовуватися Рон. — Не так, як там, у Дурслів. А наді мною на горищі живе упир. Він постійно калатає по батареях і стогне…
Але Гаррі радісно усміхнувся:
— Це найкращий дім, у якому я коли–небудь був!
Ронові вуха почервоніли.
Розділ четвертий
КНИГАРНЯ «ФЛОРІШІ БЛОТС»
Життя в «Барлозі» було зовсім інакше, ніж на Прівіт–драйв. Дурслі любили охайність і порядок, натомість у Візлів завжди можна було натрапити на щось дивне й несподіване. Гаррі був приголомшений, коли вперше глянув у дзеркало над кухонним каміном. Дзеркало гаркнуло: «Заправ сорочку, нечепура!» Коли в будинку ставало занадто тихо, упир на горищі починав завивати й бамкати трубами, а на невеличкі вибухи, що долинали з кімнат Фреда та Джорджа, ніхто навіть уваги не звертав.
13 
