16 
— І не виставляй лікті, — порадив Рон.
— А очі заплющ, — додала місіс Візлі. — Сажа.
— Не метушися, — підказав Рон, — бо можеш вийти не з того каміна.
— Але не панікуй, щоб не вийти зашвидко, почекай, аж поки побачиш Фреда і Джорджа.
Намагаючись запам’ятати це все, Гаррі взяв дрібку порошку флу і наблизився до вогню. Набрав у легені чимбільше повітря, жбурнув порошок у полум’я і зайшов туди; йому здалося, ніби його обвіяв теплий вітерець, він відкрив рота й відразу наковтався гарячого попелу.
— Алея Д–діа–ґон! — закашлявся він.
Гаррі неначе засмоктало до величезної мушлі.
Він закрутився з неймовірною швидкістю, а у вухах так загуло, що він просто оглух…
Гаррі спробував розплющити очі, але від вихору зелених вогнів його мало не знудило…
Щось тверде вдарило Гаррі в лікоть, і він притиснув його до тіла, а сам і далі стрімко крутився. Раптом він відчув, ніби його б’ють по щоках чиїсь холодні руки… Глянувши крадькома крізь окуляри, побачив розмиті обриси камінів і якихось кімнат, що зливалися в суцільну мерехтливу смугу… У шлунку переверталися ранкові канапки з шинкою, і Гаррі знову заплющив очі, благаючи, щоб усе це нарешті скінчилося, — і раптом упав обличчям просто на холодний камінь, почувши, як тріщать окуляри.
Запаморочений, весь у сажі і синцях, Гаррі обережно підвівся, притримуючи рукою розбиті окуляри. Він був сам–один, і не мав жодного уявлення, де опинився. Бачив тільки, що стоїть у кам’яному каміні якоїсь великої тьмяно освітленої чаклунської крамниці, але там були речі, які навряд чи могли б потрапити до гоґвортського шкільного списку.
Неподалік під скляним ковпаком лежала засохла рука на подушечці, закривавлена колода карт і вирячене скляне око. Зі стін позирали зловісні маски, на прилавку були розкидані людські кістки, а зі стелі звисали якісь іржаві загострені знаряддя. А найгірше те, що темна, вузенька вуличка, яку Гаррі міг бачити крізь брудне крамничне вікно, аж ніяк не була алеєю Діаґон. Що швидше він звідси вибереться, то краще.
Ніс після удару об кам’яну підлогу болів і досі. Гаррі тихенько кинувся до дверей, але не встиг пройти й півдороги, як за вікном з’явилися дві постаті. Одну з них він щонайменше у світі хотів бачити, а надто тепер, коли загубився, вимазався в сажі і мав розбиті окуляри: адже то був Драко Мелфой.
Гаррі миттю роззирнувся і побачив ліворуч від себе велику темну шафу. Він шаснув усередину й причинив за собою дверцята, лишивши тільки шпаринку для підглядання. За кілька секунд дзенькнув дзвіночок, і до крамнички зайшов Мелфой.
Чоловік, який увійшов за ним, міг бути тільки Його батьком. Він мав таке саме бліде, загострене обличчя й такі ж холодні сірі очі. Містер Мелфой пройшовся крамницею, ліниво позираючи на виставлені товари, а тоді задзвонив у дзвіночок на прилавку і звелів синові:
— Драко, нічого не чіпай.
Син, який хотів узяти скляне око, набурмосився:
— Я думав, ти купиш мені якийсь дарунок.
— Я казав, що куплю тобі спортивну мітлу, — відказав батько, барабанячи пальцями по прилавку.
— Ну то й що, коли мене нема в команді гуртожитку? — похмуро й роздратовано відізвався Мелфой. — Гаррі Поттер дістав торік «Німбус–2000». Він мав дозвіл від Дамблдора, щоб грати за Ґрифіндор. Карочє, він не такий уже й класний ловець, просто відомий… Відомий, бо має той жлобський шрам на чолі.
Мелфой нахилився над поличкою, де було повно черепів.
— А всі думають, що він такий крутий, такий класний Поттер зі своїм шрамом і мітлою.
— Ти вже казав мені про це разів з десять, — заспокійливо глянув на сина містер Мелфой, — і я знову хотів би нагадати тобі, що просто… необачно показувати, що ти не в захваті від Гаррі Поттера, коли для більшості наших людей — це герой, який примусив зникнути Лорда Темряви. О, містере Борджине!
За прилавком, пригладжуючи масне волосся, показався згорблений чоловік.
— Містере Мелфою, як приємно бачити вас знову! — сказав містер Борджин ще маснішим, ніж його волосся, голосом. — Я такий радий, а тут ще й панич Мелфой, — чудово. Чим можу прислужитися? Я вам зараз покажу щось, тільки–но отримав, і ціна поміркована…
— Містере Борджине, я нині не купую, а продаю, — перебив його містер Мелфой.
— Продаєте? — Усмішка на обличчі містера Борджина трохи пригасла.
— Ви, звісно, чули, що міністерство проводить нові обшуки, — додав містер Мелфой, витягаючи з внутрішньої кишені сувій пергаменту й розгортаючи його перед містером Борджином. — Я маю вдома кілька… е–е… дрібничок, які можуть мені зашкодити, якщо з’явиться хтось із міністерства…
16 
