очень нудно 
45 
Гаррі вже дуже замерз, не кажучи про голод.
— Я більше не витримаю, — промимрив Рон, клацаючи зубами, а оркестр тим часом знову заскреготів, і привиди заповнили танцмайданчик.
— Ходімо, — погодився Гаррі.
Вони позадкували до дверей, вклоняючись і посміхаючись усім, хто їх помічав, і за хвилину вже бігли переходом назад, де було повно чорних свічок.
— Може, там ще лишився пудинг, — з надією вимовив Рон, першим наближаючись до сходів у вестибюль.
І тут Гаррі почулося знову:
— …порву, пошматую, уб’ю!
Це був той самий голос, той самий холодний, убивчий голос, який він чув у Локартовому кабінеті.
Гаррі спіткнувся й зупинився. Він ухопився за кам’яну стіну, напружуючи слух, озираючись довкола і вдивляючись у тьмяно освітлений перехід.
— Гаррі, ти що?
— Знову той голос… Замовкніть на хвильку.
— …такий голодний… так довго!
— Слухайте! — наполіг Гаррі, і Рон з Герміоною завмерли, поглядаючи на нього.
— …вбивати… пора вбивати!
Голос почав слабнути. Гаррі був певен, що він віддалявся кудись угору. Охоплений і страхом, і цікавістю, хлопець глянув на темну стелю: як той голос міг рухатися вгору? Може, це якась мара, якій не можуть перешкодити кам’яні стелі?
— Сюди! — гукнув він і почав бігти вгору сходами до вестибюлю. Але тут годі було сподіватися щось почути, бо з Великої зали, де бенкетували з нагоди Гелловіну, долинав гомін голосів. Гаррі помчав мармуровими сходами на другий поверх, а Рон і Герміона тупотіли слідом за ним.
— Гаррі, що ми…
— ТСС!
Гаррі прислухався. З верхнього поверху долинув далекий і дедалі слабший голос:
— Я чую запах крові! Я ЧУЮ ЗАПАХ КРОВІ!
Гаррі аж серце стиснулося.
— Воно зараз когось уб’є! — закричав він і, не зважаючи на ошелешені обличчя Рона й Герміони, помчав угору перестрибуючи по три сходинки і намагаючись почути ще щось, окрім гупання своїх кроків.
Гаррі вилетів на третій поверх, а слідом за ним засапані Рон і Герміона. Вони не зупинялися, аж доки завернули за ріг, де починався останній порожній коридор.
— Гаррі, що все це означає? — запитав Рон, витираючи з чола піт. — Я нічого не чую!
Але Герміона раптом роззявила рота, показуючи углиб коридору.
— Дивіться!
Там щось світилося на стіні. Вони поволі підійшли, мружачись у пітьмі. На стіні поміж двома вікнами були виведені літери заввишки із тридцять сантиметрів, які мерехтіли у світлі смолоскипів.
ТАЄМНУ КІМНАТУ ВІДЧИНЕНО. СТЕРЕЖІТЬСЯ, ВОРОГИ СПАДКОЄМЦЯ!
— Що то там висить знизу? — запитав тремтячим голосом Рон.
Гаррі мало не послизнувся, коли вони підступи–ли ближче: на підлозі була велика калюжа води, рон з Герміоною підтримали його, і всі поволі підійшли до напису, не спускаючи очей з якоїсь темної тіні під ним. Раптом вони збагнули, що то, й відскочили назад, розбризкавши воду.
На скобі для смолоскипа була підвішена за хвіст Місіс Норіс, кицька шкільного сторожа. Вона вже задубіла, вирячивши невидющі очі.
На кілька секунд вони заціпеніли. А тоді Рон проказав:
— Пішли звідси.
— Може, треба допомогти, — промимрив Гаррі.
— Повір мені, — сказав Рон, — краще, щоб нас тут не бачили.
Але було вже запізно. Гул, який нагадував гуркіт грому, свідчив, що бенкет щойно закінчився. З обох кінців коридору, в якому вони стояли, донісся тупіт сотень ніг і голосний, веселий гамір нагодованих учнів. Наступної миті увесь коридор заповнила юрба.
Розмови, вигуки, галас зненацька вщухли, коли учні, що були попереду, побачили підвішену кицьку. Гаррі, Рон і Герміона стояли самотньо посеред кори–дору, де раптом усе завмерло. Учні пропихалися вперед, щоб глянути на це жахливе видовисько.
А тоді серед тиші пролунав чийсь крик:
— Стережіться, вороги спадкоємця! Бруднокров–ці, тепер ваша черга!
То був Драко Мелфой. Його холодні очі ожили, а зазвичай бліде обличчя налилося кров’ю, коли він, посміхаючись, пробрався крізь натовп і став Розглядати підвішену кицьку.
Розділ дев’ятий
НАПИС НА СТІНІ
— Що тут діється? Що діється?
Почувши, безперечно, Мелфоїв крик, крізь юрбу пропихався Арґус Філч. Коли він побачив Місіс Норіс, то відсахнувся й перелякано схопився за обличчя.
— Моя киця! Моя киця! Що сталося з Місіс Норіс?! — лементував він.
45 
